Настя Лайт - Благородство злодюжок, Настя Лайт

- А можна йти швидше? – ледь чутно запитала я у свого чарівного, цікавого та харизматичного хлопця.

- На жаль, ні, зіронько, - Макс тихенько зітхнув. – Нічого, зараз головне – це дійти до Президента Міжсвітової спільноти. Он він на сходах. Бачиш?

- Отой вусатий чоловік з животом до підборіддя?

- Угу. Привітаємося з ним – і вільні. Зможемо спокійно йти на бал і шукати Рошаіра з Летою та моїх батьків. Тоді лишиться тільки відстояти хвилину мовчання, вислухати нудну промову Президента про мир і порядок, станцювати кілька танців – і можна йти додому.

Через мільйон років, коли настала нова ера в розвитку Всесвіту, коли одні світи зникли, а інші народилися, коли саме небо змінилося, ми таки дійшли до вусатого і пузатого Президента Міжсвітової спільноти. Насправді, Президент – це досить номінальна посада. Щось типу короля при парламентській монархії. Насправді, порядок у Всесвіті підтримують різні організації. Одні відповідають за комунікації: портали, космічні кораблі (ними вже мало хто користується), зв’язок між усіма планетами-членами. Інші, зокрема Стражі міжсвітового порядку, слідкують, щоб у Всесвіті панували мир і злагода. Ще одні шукають нові заселені світи з розумною формою життя, щоб приєднати їх до Спільноти і гарантувати безпеку і нам, і їм. Коротше, цих організацій є купа, і всі вони функціонують дещо окремішньо, не отримуючи ніяких наказів від Президента, який не має майже ніякої влади. Головний його обов’язок – влаштовувати ось такі «збіговиська аристократії» (яка влучна фраза!) і виголошувати промови про мир, доброту та інші риси динозаврів, що вимерли разом з ними.

Так от, ми підійшли до Президента, сказали кілька люб’язних фраз, які нічого не значать, і увійшли в замок. Там нас зустрів слуга і провів до бальної зали, де здав у руки церемоніймейстру. Макс віддав йому наші запрошення (серйозно, в нас є запрошення?!) і чоловік гучним добре поставленим голосом повідомив про наше прибуття:

- Граф Максиміліан Ноче і леді Сабріна Лассарнаварія Торіарнор з Нідалії!

Ненавиджу своє повне ім’я. Треба буде, до речі, гайнути з документами в потрібну установу і змінити ім’я на єдине, коротке і неповторне «Сабріна», а прізвище якось скоротити… Гм… Можна зробитися Сабріною Ласс. А що? Звучить! Все, вирішено, найближчим часом йду змінювати ім’я і прізвище!

Отож ми увійшли до велетенської бальної зали, де у мене навіть очі трохи розійшлися від кількості присутніх. І це ще не все! Гості досі продовжують прибувати! Ох, починаю співчувати Президенту. Це ж він усіх зустрічає.

- Радий вас бачити, - до нас підійшов стрьомний брат Макса, у якого на обличчі радості було не більше, ніж у пам’ятника всесвітньому смутку. Ні, скажу чесно, я цього чорнявого дракона досі боюся.

- А де Лета? – мені вже не терпиться її побачити!

- Вона зараз з мамою. Вони когось шукають. Якусь Вікторіку, - граф Ноче зміряв мене сповненим неприязні поглядом, на який я відповіла взаємною люб’язністю.

- Макс, я піду пошукаю Лету, добре?

- Я не хочу лишати тебе саму. Пошукаємо її разом, правда Рошаіре?

- Як хочеш, - прокаркав своїм хрипким голосом цей неприємний чоловік. І як моя Лета взагалі виживала з цим типом?

Хвилин через п’ятнадцять ми таки знайшли їх. Лета, непомітно роззираючись, повільно йшла залом в товаристві усміхненої рудої леді в шикарній золотій сукні та похмурого темноволосого чоловіка. Хоч пара явно належала до раси довгожителів, але якимсь чином було видно, що незнайомці старші від нас з Летою.

- Це твої батьки? – запитала я в Макса.

- Угу. Маму звати Варія, а тата – Тиміан.

Леді Ноче нас помітила першою і повідомила про нашу присутність Лету та свого чоловіка. Всі троє пішли нам назустріч.

Хоч я цілих дев’ять днів не бачила мою Лету і тепер неймовірно щаслива від нашої зустрічі, все одно помітила нездорову блідість подруги. Вона наче погано спала кілька ночей під ряд.

- О, Максику, я така рада тебе бачити, синочку! – руда пані сяйливо усміхнулася і обійняла свого сина. Коли вона його відпустила, її чоловік потиснув синові руку. Хоч він і мовчав, з того, як тепло він усміхнувся, було видно, що старший лорд Ноче теж дуже радий зустрічі з сином.

- А ви разом з Рошаіром сюди приїхали? – запитав «синочок Максик». Світло, мені вже подобається його мама!

- Так, позавчора ми приїхали в замок Рошика, зустріли там Лету і вирішили залишитися ще на день. Ми з Летою купили собі такі красиві сукні! Лише поглянь!

- Це ВИ купили нам сукні, Варіє, - виправила Лета. Для неї справа грошей завжди була принципова.

- Яка різниця, - відмахнулася леді Ноче. – Головне – нам пасує! Максику, а що це за скромна і мовчазна леді стоїть біля тебе?

- Скромна? – Макс приснув зі сміху. Нічого, потім йому випишу за це, а поки що усміхайся, Сабі, усміхайся. – Це леді Сабріна Лассарнаварія Торіарнор, і вона моя дівчина.

Ні, треба однозначно щось робити з цим дурним ім’ям!

Лета поглянула мені в очі і здивовано вигнула брову. Я тільки усміхнулася їй.

- Леді Торіарнор… О, я чула про вашу сім’ю, - леді Ноче задумливо зміряла мене поглядом.