Марина Гриміч - Клавка

контужений дядь-Гаврило… Їй усе це остогидло. І навіть Єлизавета Петрівна зараз була далеко-далеко зі своїм «Ми разом були в бою»…

По суті, вона, Клавка, сама-одна у цьому світі. І їй просто хочеться, щоб хтось міг її підібрати машиною після роботи, завезти у ресторан, налити шампанського, нагодувати людською вечерею… І нехай він буде сто разів жонатий — їй байдуже.

Вона на мить замислилася: взагалі-то машиною і рестораном такі справи не закінчуються. Зазвичай, у функції коханки входить іще дещо… І як вона про це забула? — підсміялася з себе Клавка.

Вона заплющила очі і спробувала уявити себе в обіймах Олександра Сергійовича. Картина її аж ніяк не надихнула: їй привиділися казенні білосніжні, як скатертина в цьому ресторані, простирадла, наволочки і підковдри з чорними інвентаризаційними штампами й Олександр Сергійович у чорних трусах. Він пестить її тіло, цілує в шию, а вона відвертається, утупившись у картинку із зображенням кримського санаторію, де крізь білі баляси видно лазурове Чорне море…

До закутка забіг Митя і сказав, що Олександр Сергійович дуже вибачався, але він затримується і що вона може починати вечерю без нього й замовляти все що хоче.

Прийшов той самий офіціант, схожий на пам’ятник Артема над Святогорським монастирем, і дав їй у руки меню, попередньо розкривши на першій сторінці.

Клавка перший раз у житті тримала меню ресторану. Для неї це був набір букв і незрозумілих слів.

Вона неквапно перечитала перелік. Порівняла ціни.

Для початку, — думала вона, — треба вибрати щось нейтральне. Щоб і не дуже дороге, і не дуже дешеве. Із закусок? Не брати ж собі салат з капусти? Це матиме плебейський вигляд. І салат з кальмарами не варто. По-перше, невідомо, що це таке, а по-друге — дивись, який він дорогий! Зупинилася на салаті «Олів’є».

З гарячих страв найпривабливішою їй здалася «котлета по-київськи». Вона ніколи її не пробувала: ось і настав цей зірковий час.

— Салат «Олів’є» і котлету по-київськи, будь ласка, — сказала якомога впевненіше Клавка.

Офіціант мовчки кивнув і записав олівчиком у блокнотику.

— А що будете пити? — нарешті озвався він і перегорнув сторінку меню на карту вин.

«Ох-ох-о! — подумала вона. — Як би тут не оскандалитися!»

— Шампанське! — прийшла рятівна ідея.

— Сухе, солодке, напівсолодке, мускатне?..

Бог його знає, яке?

— Напівсолодке! — наздогад бовкнула вона і подивилася на офіціанта.

Той кивнув, — як їй здалося, схвально, — і пішов.

Клавка знову лишилася наодинці з собою і зітхнула з полегшенням. Вона втупилася у своє відображення у вікні, намагаючись розгледіти, як крізь нього пробивається ланцюжок вогників від катера.

«Ну що ж, — подумала вона. — Ліжко, або, як кажуть на Євбазі, „постєль“, річ хоч і не дуже приємна, але необхідна. Так що треба до цього бути готовою.

Звичайно, добре було б, як жартувала Єлизавета Петрівна, спершу „вкусіть плод страсті“ з кимось молодим і привабливим…»

Вона інстинктивно закрила очі. Перед нею постав Борис Андрійович.

Він лежав, закинувши руку за голову, у неї в ліжку, а вона накручувала на палець чорне волосся у нього на грудях… Він кривився, але терпів.

«Дурна баба!» — сказала вона собі і розплющилась.

Забіг Митя:

— Не скучаєте, Клавдіє Дмитрівно?

Вона заперечно похитала головою: отак би сидіти, безкінечно дивлячись у вікно, а потім безкінечно їсти і пити шампанське. І щоб нікого більше не було…

— Я приніс вам журнал «Советская женщина». Останній номер!

Клавка змусила себе посміхнутись і подякувати.

Нагодився офіціант з довгим вузьким фужером. Налив шампанського.

Клавка дивилася на бульбашки флегматично, як півгодини тому в келих з «Нарзаном». Пригубила. Смачно. Зробила більший ковток. Іще один. Іще…

Принесли салат «Олів’є» і кілька скибочок хліба — чорного і білого.

Клавка з апетитом узялася за трапезу.

Її зображення у вікні повеселішало.

«З Олександром Сергійовичем, — думала вона, — можна буде їздити на курорти. Ну, звичайно, якщо він не жонатий. А якщо жонатий?»

Клавка задумалась. На це питання у неї відповіді не було. Вона не могла собі уявити, куди вивозять номенклатурні працівники своїх коханок.

«Там видно буде!» — подумала і сама долила собі шампанського. В принципі, ресторану «Динамо», ящиків з яблуками і спецпайків їй для повного щастя цілком вистачало.

Принесли котлету по-київськи.

Клавка роздивлялася її з усіх боків, намагаючись зрозуміти, з якого боку починати їсти.

Увіткнула виделку і… от зараза! З неї бризнуло масло!

Клавка почала поспішно промокати серветками масні плями на своєму синьому штапелевому платтячку.

— Виробнича травма? — пожартував у неї за спиною Олександр Сергійович.

Замість зашарітися, Клавка тільки посміхнулася: шампанське свою справу зробило.

Зайшов офіціант:

— Мені — як завжди! — коротко сказав Бакланов, і той, кивнувши, зник.

Клавка подивилась на нього впритул. Він був дуже втомлений.

— І як ваші справи, Клавочко? — весело запитав він.

— Добре! — сказала та і несподівано для себе поцікавилася: — А ваші?

— Краще й не буває! — посміхнувся він, і «гусячі лапки» зарясніли навколо його очей. — А як же інакше: сиджу з прекрасною дівчиною за хорошим келихом шампанського, — він сам налив собі у фужер, — що може бути краще? Ну, то що? Вип’ємо за зустріч?

Клавка кивнула і цокнулася з Баклановим.

На тарілці лежала продірявлена котлета по-київськи, і Клавка боялась до неї підступитися.

— Вперед! — заохотив він її. — Масло все вже витекло, — сказав, читаючи, як зазвичай, її думки.

Клавка акуратненько почала працювати ножем і виделкою.

— Втомилися? — неначе між іншим, спитала вона.

— Не те слово… — зітхнув той. — Ну, нічого… Закінчиться Пленум, візьму я Клавочку і поїдемо по Дніпру на теплоході… аж до Канева… до Шевченківської гори…

Клавка перестала жувати.

«Ось і відповідь на питання, — сказала вона собі, — куди возять номенклатурні начальники своїх коханок».

Вона продовжила жувати: «Тільки спочатку треба нею стати. Сподіваюся, не сьогодні».

Думка про те, що зазвичай після ресторанів «номенклатурні дівчата» розраховуються у своєрідний спосіб, трохи зіпсувала їй настрій, але вона взяла себе в руки і спробувала виявити якомога більше радості від того, що поїде з Баклановим по Дніпру.

— І на коли планувати? — про всяк випадок уточнила вона.

— А чому відтягувати? На ці вихідні й поїдемо!

Клавка, звичайно, хотіла після Пленуму виспатися, але коли їй ще випаде покататися по Дніпру на дурняк?

Нарешті вона порозумілася з котлетою по-київськи, піднесла до рота шматочок, а потім стала активно розмішувати масло, що витекло з неї, з картопляним пюре.

Жуючи, вона здивувалася, що котлета виявилася насправді не котлетою, тобто не перемеленим м’ясом, а курячою грудинкою, майстерно складеною і обваляною в паніровці, але свого здивування нічим не виказала.

Прийшов офіціант і приніс Олександрові Сергійовичу першу страву під