Bogdana reider - Зоряні Війни :світло новой надії, Bogdana reider

Еніка кивнула, відчуваючи полегшення. — Я розумію, Обі-Ван. Ми будемо обережні.

Вона підійшла до нього і ніжно обійняла, відчуваючи його тепло і підтримку. — Я повернуся, обіцяю.

Обі-Ван відповів на її обійми, відчуваючи, як його серце наповнюється тривогою і гордістю одночасно. Він знав, що Еніка сильна, але не міг не хвилюватися за неї.

— Я буду чекати на тебе, — прошепотів він.

Еніка відійшла від нього і пішла до виходу, де вже чекала Мара. Вона кивнула молодій дівчині, і вони разом вирушили до шатла.

Після зльоту, коли вони вже були в космосі, Мара звернулася до Еніки.

— Дякую, що погодилися допомогти мені, майстре Еніка. Я дуже нервую через це завдання.

Еніка усміхнулася, намагаючись заспокоїти свою падаванку. — Не хвилюйся, Мара. Я була на Ілумі багато разів. Це місце може бути суворим, але ми впораємося. Головне — залишатися зосередженими та довіряти силі.

Мара кивнула, відчуваючи трохи більше впевненості. Вона знала, що з Енікою поруч їй буде легше впоратися з будь-якими труднощами.

Коли вони приземлилися на Ілумі, холодний вітер зустрів їх, проникаючи крізь одяг. Еніка і Мара швидко накинули теплі плащі та вирушили до входу в кристальні печери.

— Зосередься на своїх відчуттях, Мара, — сказала Еніка, коли вони увійшли всередину. — Дозволь силі вести тебе до твого кристала.

Мара закрила очі та глибоко вдихнула, намагаючись відчути потік сили навколо себе. Вона уявляла, як енергія пронизує її тіло, ведучи її до потрібного місця.

Через деякий час вона відчула слабкий поклик, який виходив з глибин печери. Вона відкрила очі та подивилася на Еніку.

— Я відчуваю його, майстре. Він десь там.

Еніка усміхнулася, відчуваючи гордість за свою падаванку. — Добре, Мара. Йди за своїми відчуттями. Я буду поруч.

Вони продовжили свій шлях, слідуючи за покликом сили. Печера ставала все холоднішою і темнішою, але Мара впевнено рухалася вперед, відчуваючи, як кристал наближається.

Нарешті, вони дісталися до невеликої кімнати, де стіни були вкриті  кристалами. Мара підійшла до одного з них і обережно витягнула його зі стіни.

— Це він, — сказала вона, її очі світилися захопленням. — Мій кристал.

Еніка усміхнулася, відчуваючи радість своєї падаванки. — Ти зробила це, Мара. Тепер ти зможеш завершити свій світловий меч.

Вони обережно повернулися до шатла, тримаючи знайдений кристал. Коли вони злетіли та вирушили назад до бази, Еніка відчула, як її серце наповнюється гордістю і задоволенням. Вона знала, що цей крок був важливим не тільки для Мари, але й для неї самої.

Повернувшись на базу, вони зустріли Обі-Вана, який чекав їх біля входу. Він посміхнувся, побачивши їх обох цілими та неушкодженими.

— Вітаю, Мара, — сказав він, поглядаючи на кристал. — Ти зробила важливий крок. Тепер ти готова до наступного етапу свого навчання.

Мара кивнула, її очі сяяли радістю. — Дякую, майстре Обі-Ване. І дякую вам, майстре Еніка.

Еніка обійняла Мару , відчуваючи теплоту і радість. — Ти зробила це, Мара. Я горда тобою.

Обі-Ван підійшов до Еніки та ніжно обійняв її. — Дякую, що ти повернулася цілою і неушкодженою. Ти зробила велику справу.

Еніка усміхнулася, відчуваючи тепло його обіймів. — Ми зробили це разом, Обі-Ване. І разом ми зможемо подолати всі труднощі.

Обі-Ван відчував, як його серце наповнюється гордістю за Еніку і Мару. Їхній успіх на Ілумі був важливим кроком вперед у їхньому навчанні та зміцненні зв'язку з силою. Він знав, що попереду ще багато випробувань, але в цей момент вони могли святкувати свою перемогу і насолоджуватися моментом спокою.

Вони всі разом підійшли до тренувальної кімнати, де Мара могла почати працювати над своїм новим світловим мечем. Еніка допомагала їй зібрати всі деталі, даючи поради та настанови, тоді як Обі-Ван спостерігав, відчуваючи гордість за обох.

— Мара, — почала Еніка, — створення свого світлового меча — це не тільки технічний процес, але й духовний. Ти повинна віддати частинку себе цьому мечу, щоб він став продовженням тебе самої.

Мара кивнула, уважно слухаючи кожне слово. Вона відчула, як її руки тремтять від хвилювання, але вона знала, що це важливий крок на шляху до становлення справжнім джедаєм.

— Зосередься на силі, — додав Обі-Ван. — Відчуй, як енергія тече через тебе, і дозволь їй направляти твої рухи.

Мара закрила очі та глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїти свої нерви. Вона відчула, як сила пронизує її тіло, і уявила, як її енергія переплітається з кристалом, який вона тримала в руках

Поступово вона почала збирати меч, слідуючи інструкціям Еніки та Обі-Вана. Кожен крок вимагав зосередженості та точності, але Мара відчувала, що вона на правильному шляху.

Коли меч був майже готовий, Еніка поклала руку на плече Мари, надаючи їй останню підтримку. — Ти майже там, Мара. Залишилося лише активувати його.

Мара глибоко вдихнула і натиснула кнопку активації. З меча вирвалося яскраве світло, освітлюючи всю кімнату. Вона відчула, як її серце наповнюється радістю і гордістю.

— Я зробила це, — прошепотіла вона, дивлячись на свій новий світловий меч.

Еніка та Обі-Ван усміхнулися, відчуваючи, як їхні серця наповнюються гордістю за Мару. Вони знали, що цей момент був важливим кроком у її житті як джедая.

Імператорський дворець 

— Дарт Мол мій вірний учень хоть ти мене порадуй .  

Дарт Мол стояв перед Імператором, його червоні очі світилися рішучістю. Він відчув, що Імператор незадоволений останніми невдачами, і знав, що саме його час продемонструвати свою відданість і силу.

— Мій повелителю, — почав Мол, його голос був низьким і холодним, — я маю план, як знищити повстанців і джедаїв. Ми вже розпочали збір інформації про їхні бази та шляхи пересування.

Імператор злегка нахилив голову, його жовті очі уважно вивчали Мола. — Що саме ти маєш на увазі, Дарт Мол? Які кроки ти плануєш вжити?