Анна Ліє Кейн - Відлуння тиші, Анна Ліє Кейн

Розділ 28

Встигла помітити фігуру, що кинулася на мене, в останній момент. Її тінь розтяглася по підлозі, а руки Ханни зімкнулися на повітрі, коли я скоріше відскочила вбік. Приземлилася на хвору ногу і зашипіла. Біль пробився навіть через товщу заклинань. Стиснувши щелепи, випросталась і глянула в лице дівчини. Милий і зляканий вираз обличчя змінився на розважливий і жорстокий, ніби переді мною виявилася зовсім інша людина. По очах служниці стало зрозуміло: розмови безглузді, а тому я різко викинула вперед руку, спрямовуючи вперед потік енергії. Дівчина навіть не скрикнула. Її вдарило силовою хвилею в ноги, і за мить вона розпласталася на підлозі.

Внутрішній резерв помітно спорожнів, активна магія ніколи не була моєю сильною стороною. Тому я скоріше обернулася до демона. Він стояв спиною до мене і виливав у басейн кров із глеків. Часу думати про те, звідки стільки крові не було. Зв'язаний Локайн тільки схлипував, але не намагався більше ні кричати, ні просити про милосердя. Я знову підняла руку, формуючи заклинання.

Але в лікоть ніби врізалася стріла. Крик вирвався сам собою. Здавалося, що кістки не витримали й рука вигнулася у зворотний бік. Від болю, що пронизав мене, на мить засліпила, зігнулася навпіл, притискаючи до себе кінцівку. Половину тіла паралізувало.

А потім мене схопили за волосся. Несподівана сила, з якою Ханна смикнула мене назад, привела до тями. Наступний удар був завданий під коліна і змусив мене впасти на підлогу. Дівчина міцно вчепилася в мою зачіску, задерши голову. Від болю було важко дихати.

Цієї миті я побачила сплеск магії в басейні. Локайн виставив щит, відбиваючи спрямований на нього потік сили. Емерік хрипко засміявся.

- Малюче, тобі не тягатися з сильним демоном.

І після цих слів він вдарив заклинанням. Моє серце пропустило удар. Але шкодити хлопчику Емерік не збирався, його тіло мало залишитися цілим і здоровим. З тихим брязкотом лопнув і розвіявся щит.

Ханна смикнула мене на себе, змушуючи відірвати погляд. Не знаю, звідки взялися сили, але я змогла вивернутися і вдарити її здоровою рукою в живіт. Дівчина охнула і випустила моє волосся. Відштовхнувши її від себе, я кинулася до демона, але налетіла на невидиму стіну.

- Та що ж ти ніяк не вгамуєшся?! - гаркнув чоловік у мій бік.

- Візьми мене замість нього! - вигукнула, дивлячись на заплакану дитину. Вперше готова була добровільно впустити в себе духа, хоч і знала, що цьому демонові доведеться віддати всю себе. Заснути та більше ніколи не прокинутися у власному тілі. Але водночас я розуміла, що він не погодиться.

Емерік повільно розтяг губи в неживій усмішці. Це виглядало огидно, але я не могла відірвати від нього погляду. Він рухався, наче лялька на нитках невмілого ляльковика, ніби ноги й руки ледве слухались команд голови.

Несподівано на моїх плечах зімкнулися худі руки Ханни, вона знову смикнула мене назад, але демон раптом змахнув рукою, змушуючи дівчину зупинитися. Він повернувся до мене повністю, зробив крок назустріч, оглядаючи тіло, і похитав головою.

- Навіть якби мені терміново потрібно було змінити оболонку, твоє тіло не протрималося б і тиждень. Моя енергія руйнує людські тіла надто швидко. І для моїх планів це не підходить. Мені доведеться знову відродити своє братство, забезпечити моїх вірних соратників безсмертям. А для цього я маю бути досить сильним. Тому ти мене не цікавиш.

Демон зібрався відвернутися і продовжити незрозумілий мені ритуал, але я сіпнулася в руках Ханни та знову швидко заговорила:

- Але ти не вбив мене! Хоча міг це зробити сам, тієї ночі. Ти залишив мене живою, отже, я потрібна була тобі.

Зараз це було останнє питання, яке цікавило мене. Але Ханна не сміла рушити з місця, поки її господар розмовляв зі мною, і мені треба було потягнути час. Я прислухалася, бажаючи почути кроки або знайомі голоси, але чула лише навколишню тишу. Намагалася придумати, що я можу зробити в такій ситуації, але на думку нічого не спадало. Мій запас атакуючих заклинань був надто мізерним. Зараз мені щастило лише тому, що Ханна володіла силою набагато гірше за мене і, здається, після одного магічного удару по моїй руці, вона виснажила весь запас.

Емерік зітхнув і подивився на мене, як на надокучливу комаху.

- Я не був упевнений у тому, що мені вдасться вкрасти хлопчика до того, як вони полагодять міст. Не міг же я закликати дощ вічно? Якби довелося чекати ще кілька місяців, мені довелося б змінити тіло. Я задовольнив твій інтерес?

Скоріше, демон задовольняв свої гордощі, але я не наважилася йому вказувати на це.

Мені страшно було уявляти які саме справи він хоче творити в цьому світі зі своїми поплічниками, якщо починає з вбивства кількох медіумів, у тому числі двох хлопчаків.

- Ханна, - Емерік хотів віддати новий наказ служниці, але я не дала йому закінчити, голосно перебивши:

- Стій. А якщо тобі не вдасться проникнути в тіло Локайна?

Ця моя фраза змусила демона завмерти та скосити на мене очі, в них спалахнуло загрозливе полум'я. У шалених очах напівмертвого тіла воно виглядало особливо лячним. Змарніле худе обличчя з запалими очима і щоками у світлі магічного світляка здавалося обтягнутим білою тканиною черепом.

- Якщо все повториться, як із тим хлопчиком? - я знову сіпнулася вперед. Ханна однією рукою схопила мене за шию, а другою продовжувала стискати плече. Але навіть так я змогла видавити: - Якщо не вдасться захопити його тіло. Тоді тобі стану в пригоді я.

Демон задумливо опустив повіки. Ханна завмерла за моєю спиною. Серце намагалося вистрибнути з грудей, чекаючи відповіді Емеріка.

- Бачу, ти дуже хочеш жити, - пробурмотів демон.

Я лише на мить звертаю погляд йому за спину, користуючись моментом, коли Емерік дивиться в підлогу та розмірковує.

Мій знайомий хлопчик у білій сорочці, перекресленій темними підтяжками, стояв у самому кутку кімнати. Зловивши мій погляд, він вказав нагору. Його палець уперся в тріщину, яку при поганому освітленні складно помітити. Що це? Невже стіни підземелля не укріплені так само як решта будинку? Невже тут усе може впасти, як це сталося на капищі?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍