Чак Паланік - Виправний день

окрім як просто жінкою? Вони ведуть матеріальне життя, не вірять у ніщо, окрім видимого, відчутного, відкрито проголошеного.

Серед цього хаосу і чепуріння одна з них привернула його увагу. Вона стояла з царським спокоєм, не рухаючи тонкими кінцівками, потенційна королева. Медове волосся спадало на її плечі багато розшитої селянської сукні. Чарлі міг уявити, як вона розмахує косою на плодючих полях золотої пшениці. Лоно її приведе нове покоління богів. Чарлі зачне у ній нову орду винахідників і художників, щоб оживити білу расу.

Він роздивлявся її руки кольору слонової кістки, грушоподібну випуклість кожної невинної груді. Невеличкі ступні були взуті в прості шкіряні сандалі. Барвінкові очі свідчили про покірний тваринний розум. Чарлі вказав на неї легеньким клацанням пальців, звертаючись:

— Невісто…

Вона всього на рік-два від нього молодша. Своїм найпишнішим голосом він поцікавився:

— Як зовуть тебе, дитино?

На мить вона витріщилася на нього, не в змозі промовити й слова. Мабуть, вона думала, що він тижнями нічого не робив, лише спостерігав парад імовірних жон. Він ще ні разу не розмовляв із жодною з легіонів привабливих жінок. Її мовчання лише додало принадності, й Чарлі відчув, як його соромота збуджується від думки, що скоро він її матиме.

Коли вона так і не спромоглася нічого сказати, втрутився мажордом.

— Ваша величносте, — сказав він, — Шаста вона на ймення.

Шаста. Королева Шаста.

Вона буде його, ідеальною арійською дружиною Чарлі.

Дуже небагато думок у неї в голові були її власними, зважаючи на те, що жила вона на солоних крекерах і джині. Міс Жозефіна не наважувалася їсти те, що їй приносила Арабелла. Вона скрупульозно зливала ту їжу невеличкими шматочками, проте лише пізно вночі, коли її не було чутно. Днями й ночами вона звикла облишати свою маленьку телевізійну п’єсу. Їй потрібна була компанія, незважаючи на те, що це завжди був цей Талбот. За його словами, білі з радістю здали Джексон, штат Міссісіпі. Так само як темношкірі покинули Детройт. Він говорив, що це був трьохсотлітній сором для етнічних європейців, що вони не могли обробляти свої рисові плантації або зрізати власний тютюн чи цукрову тростину в задушливу спеку. Мічиган був нічим іншим, як снігом та іржавими крилами автомобілів. Білим була потрібна зима, казав Талбот, був потрібен вимушений відпочинок, інакше вони божеволіли від праці. А темношкірі ненавиділи дурний сніг.

Можна було уявити, як Талбот, утілений на папері в його книжці, у своєрідному стилі говорить такі речі. Випадки божевільної проникливості, так їх називала міс Жозефіна. Божевілля, яке вважають новим здоровим глуздом.

Він говорив, що білі з півдня зволікали з міграцією на північ одразу після війни північної агресії[161], оскільки не хотіли доводити, що «Нью-Йорк Таймз» має рацію. Їм не було ніякого діла до Джорджії, Міссісіпі чи Луїзіани. Але підібгати хвости і здати південь його законному населенню означало дозволити другому черевику війни нарешті гупнути. Етнічні європейці не сумували би за тими краєвидами кудзу[162] і водяними мокасиновими зміями. Утримувати Флориду було ніби, усміхаючись, позувати з мертвим тілом новонародженої дочки у мереживній сорочці для хрестин і дрібному перлиновому намисті й удавати, що ця дівчинка колись оклигає. Флорида померла для білих людей.

Ніби говорячи безпосередньо до міс Жозефіни, Талбот красномовно повідав про міазми і драговини, які постійно тягнуть до гниття і занепаду. Ніщо у світі не могло підтримати білих півдня, окрім їхньої шотландсько-ірландської затятості. Злісні бризи і паруючі болота не дарували білим нічого, окрім раку шкіри і малярії. Міста на півночі, на кшталт Чикаго і Філадельфії, дошкуляли темношкірим дефіцитом вітаміну D, недоїданням і обмороженнями.

Міс Жозефіна, розміщена високо в цьому тісному наборі кімнат, переповнених, наче крамниця лахмітника, всіма срібними кубками і трофеями, всіма дипломами, щоденниками, пам’яттю і родинною Біблією, вона була мозком усіх цих речей. Вартовою ізольованого аванпоста. Духом, що піднявся нагору, серед алкоголю з багатств у льоху, які вона наказала поховати разом із нею, для надійного зберігання, усі запаси бренді й мадерського портвейну. Ящики з цим алкоголем контрабандою тягали втікачі від блокади під час війни за відділення[163].

П’яний швидкоплинний імпульс спав на думку міс Жо. Вона може спалити ці скарби. Минуле лежить у її руках, управительки чи катині. Вона може спалити цей будинок і всі браковані реліквії з ним.

Чарлі знав, у чому проблема. Бачте, біла раса навчилася сублімувати свої сексуальні імпульси. Вона навчилася відстрочувати насолоду і вигадувати електричні лампочки, маммографію й ботаніку, замість того щоб просто дрочити на порно чи натягувати кожну блядь, яка цього хоче. Як наслідок, білі люди, здебільшого білі чоловіки, цілком щиросердечно створили технології та отримали хвалу за ідеальну цивілізацію, де все працює. Проблеми з’явилися, коли інші раси не сублімували, як треба було, а лише продовжували шуркати кожен шмат пиздятини, зі СНІДом чи без, із герпесом чи без, і далі плодили дітей. Бачте, білі чоловіки обміняли дітей на патент на все хороше і значний гонорар, проте ці ж чоловіки знехтували участю у великих перегонах. Перегонах населення. Так ситуацію бачив Чарлі. Бачив, що білий чоловік був настільки зайнятий тим, що не трахався, що у нього залишалися сили, щоб винайти сонячну енергію. Та від цього він втрачав важелі впливу. Це все є у Стоддарда[164]. Бачте, технології та діти завжди намагаються знайти баланс упродовж історії. Коли технології опиняються попереду, діти відстають. А коли діти вириваються вперед, технології плентаються позаду. Прогрес людства от-от проковтнуло б море чужих дітей, і це означало б відмову від вулканізованої гуми і зворотного осмосу, оскільки не було б розумних людей, які б займалися цими сегментами суспільства.

От якби білі люди могли відпочити. Якби могли взяти паузу від анодування всього підряд і, можливо, просто понатягували парочку пілоток, тоді в цивілізації був би шанс. Не те щоб білі жінки дуже допомагали. Ні, для них новинкою було вигадувати рентген та «іБей», й, очевидно, вони не тішилися ідеєю відмовитися від публічних похвал та здійняти ноги в повітря. Саме тому й настав Виправний день. Він дасть кільком альфа-мужикам можливість підняти чисельність білих. Він відбере спокусу до отримання наукових ступенів з жіночих досліджень та іншої херні, яка принаджувала жінок, щоб ті дозволяли своїм цінним арійським яйцеклітинам висихати.

Виправний день дав таким чоловікам, як Чарлі, з літрами сперми і не найкращим розумінням матаналізу, можливість повернути білу команду знову в гру.

Отак просто.

У Довсона рука не піднімалася, щоб відрізати жінці вухо. Неважливо, скільки вона молила.