Чак Паланік - Виправний день

Ксав’єр зрозумів її. Він узяв товчений еклер. Збиті вершки рясніли волосинами. Його листкову смакоту вкривали ковтунці з сумки і поцятковували заблудлі м’ятні льодяники.

— Дякую, — зітхнув він. Мав ображений, та все одно неймовірно привабливий вигляд.

— Дякую, що підпалив мені свічку, — неоковирно сказала вона. Повільно обернулася і обережними кроками, намагаючись утримати свій вінець вогню, змусила себе піти далі.

Національна ганьба. Ніякими іншими словами, окрім як символом сорому, на думку Чарлі, це назвати не можна було. Чорнотопія лише нещодавно повідомила про успішний запуск нових летючих пірамід на основі давнозабутої антигравітаційної технології, придушеної європоцентричними інтересами. Після століть того, як білі це заперечували, темношкірі довели, що піраміди єгипетських фараонів насправді були летючими машинами.

Поки білі наймали шанованого кінорежисера Стенлі Кубрика, щоб обдурити всіх із переконливо знятим матеріалом посадки на Місяць у пустелі в Нью-Мексико, темношкірі тримали дієві методи космічних подорожей у таємниці протягом десятка століть.

Що ж, тепер таємниця стала відомою всім. Чарлі присів перед телевізором і дивився передачу новин із Чорнотопії. Там було чітко видно колосальні піраміди, завбільшки з Хеопсову, що літали над землею на військовій базі. Ці неможливі кам’яні кораблі піднімались у блакитне небо. Один уже успішно приземлився на Місяці, біля місця, де, за словами НАСА, приземлилися білі під час свого вигаданого польоту кінця 1960-х. За лічені дні темношкірі астронавти кинуться далі досліджувати місцевість. Вони не знайдуть ніякого американського прапора. Ніяких м’ячиків для гольфу чи слідів від шин баґґі на Місяці.

Біла етнічна держава Білія опинилася під загрозою повного приниження.

Щоб відволіктися від неминучого, Чарлі розкрив примірник книги Талбота. Він читав її, навіть коли його радники ввійшли до великої тронної зали і показали вибірку привабливих молодих жінок, кожна з яких сподівалася стати його нареченою.

Телевізор продовжував дразнити зображеннями здоровенних пірамід, що висіли в повітрі над квітучим ландшафтом, наповненим гордими, прекрасними темношкірими людьми. Їхній одяг дашикі палахкотів яскравими кольорами. Вони трималися — що чоловіки, що жінки, що діти — підкреслено велично, стояли рівно, з відведеними назад плечима, так ніби всі належать до аристократії.

Талбот Рейнолдс пояснював, що найрозумніша, найрішучіша фракція темношкірих веде трудовий страйк ще з 1600 року чи близько того. Ідея Виправного дня жила в них, наче сíм’я, протягом цілих поколінь. Для цього вони відпрацьовували свою лють, нападаючи одне на одного, знаючи, що люди при владі не зважатимуть на те, що братан убиває братана. Згідно з Талботом, білі готувалися до Виправного дня під час стрілянин у школах і на робочих місцях. Геї вбивали одне одного СНІДом. Гомики ходили в спортзали і вчилися знищувати своєю красою. Усі фракції відпрацьовували якесь холоднокровне вміння задля майбутнього перевороту.

Якщо вони можуть пристосуватися до вбивства власних братанів і сестриць, без вагань чи каяття, звісно, вони можуть убивати своїх хазяїв у політиці, ЗМІ та освіті. Коли прийшов час, вони припинили вбивати одне одного та обернули свою лють назовні.

Ці внутрішньогрупові додаткові втрати підживлювали лють кожної армії стосовно тих захищених, ізольованих, так званих лідерів, які стали на чолі завдяки хорошим спічрайтерам та цілуванню дітей, але які ніколи не показували жодної реальної фізичної сили у світі.

Накачані опіоїдами НАСКАРські селюки… бикуваті темношкірі з усмішками, як грильові решітки… помішані на сексі підари… вони репетирували Виправний день на легких мішенях у власних громадах, і нікому на думку не спадало, що щось може вилитися за межі цих вбивств усередині груп. І ця практика навчила темношкірих краще стріляти. Вона навчила гомиків, як принадно всміхатися, щоб усі тобі довіряли. І вчила білих, якими шляхами втечі користуватиметься маса нажаханих людей під шквалом вогню.

Талбот пояснював, що ці події — не якийсь там щасливий збіг. Виправний день ставав щодня ближчим з кожною стріляниною з автомобіля, кожним рознесенням вірусу, кожним листоношею, що влаштує масове вбивство[158]. Як тільки ці групи повністю скинуть людяність, вони неминуче стратять своїх спільних гнобителів.

По телевізору широченна летюча піраміда зависла в сонячному безхмарному небі над натовпом Чорнотопії, що танцював від радощів. Їхні золоті прикраси блищали, як і усмішки, сповнені щирого щастя і безмірної гордості.

Здавалося, ніби біла раса збилася зі шляху. У неї не залишилося темношкірих і гомосексуалів, поряд з якими можна було почуватися вищими, тож головне джерело гордості зникло. Білі були ніби багата родина, що вела постійний карнавал моральності та винахідливості, щоб вражати придворних ідіотичних і дегенеративних слуг. За відсутності гомосексуалів і темношкірих Чарлі та його білі колеги втратили мотивацію жити гордим життям. Без підлеглих, яких можна було б чимсь засліплювати, біла етнічна держава, здавалося, заплуталась.

Він вимкнув звук телевізора і дивився на радісні танці жителів Чорнотопії.

Біла раса була ніби батько, який пережив власних дітей. Не залишилося кого повчати чи вражати. Жодної слабкої, бракованої версії самого себе, яку можна годувати лекціями чи рятувати. Ніби Бог спостерігає, як умирає його останнє творіння. У новому, чепурному, впорядкованому світі білої етнічної країни що для неї таїть майбутнє? Біла раса пройшла всі свої випробування. Чи можуть вони зробити траву зеленішою? Змусити поїзди приходити ще точніше за графіком?

У такі миті Виправний день здавався гігантським кроком назад. Після ризикованих соціальних експериментів останніх трьох сотень років білі люди могли лише повернутися до світу лицарів та аристократів. Якоїсь фортеці Нормана Роквела[159], миловидності «Ридерз Дайджеста»[160].

У вухо Чарлі зашепотів голос. Мажордом попередив його:

— Кілька жон до вас на оглядини прибули, сер.

Цокіт каблуків і поклони від холуїв наповнили його гидотним презирством. Будь-який чоловік, який власноручно не взяв участі в різанині, дратував Чарлі. Він залишив свій слід, Чарлі довів свою доблесть, і це означає, що до кінця життя слабші чоловіки уникатимуть його. Боягузи обурюватимуться і зневажатимуть його здобутки. Він існуватиме на самоті більшу частину решти життя свого і лише сам собі зможе щось нараджувати, оскільки людей його рівня залишилося мало зовсім. Саме тому цей вибір ідеальної пари такий немислимо важливий. Важливий, але аж ніяк не легкий.

Чарлі відклав книгу і натиснув на кнопку пульта, щоб розчинити зображення в телевізорі. Йому потрібно було ледь повернути голову, щоб глянути на дозрілих молодих кобилок, яких заводили всередину. Одягнені в короткі спідниці пастельного кольору, що нагадували великодні яйця, нервували вони. Їхні виразні привабливі очі намагалися привернути і втримати увагу. Віями стріпували. Блискучі губи випинали. Деякі глибоко вдихали і перса виставляли вперед. Та не обдурити його. Як можуть вони зрозуміти, як це — бути кимсь,