Жан-Крістоф Гранже - Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже

інших копалин у Катанзі. Врешті-решт, Ґреґуару небагато відомо про махінації Нсеко чи Монтефіорі.

— Я пошукаю конґолезців, які останніми днями бували у Флоренції, — мовив Лоїк.

— Що ти таке верзеш? Дай змогу поліції виконати свою роботу.

— Тепер ти довіряєш флікам?

— Я занадто добре тебе знаю, тож не вплутуйся в це лайно. Не наближайся до цієї справи!

Коротка мовчанка. Лоїк перейшов у контратаку:

— Я зустрічався з Кено.

— Вона була на похороні?

— Звісно, ні. Ми ходили до неї з Софією. Монтефіорі провів у неї останню ніч. За її словами, наступного дня він мав зустріч, яка його непокоїла.

— Із ким?

— Із конґолезцями, або ж із чуваками, замішаними в цих справах. Імен вона не знає.

Морван заглиблювався у хащу. Раптом помітив, що топчеться в людських екскрементах — мабуть, це нужник його власного підприємства. Хмарки мух харчувалися фекаліями, а далі летіли посмоктати його подряпини на руках і шиї.

— Що ще вона сказала? — викрикнув він, стрибками втікаючи з того лісочку.

— Казала, що він започаткував інший бізнес.

— Який?

— Торгівлю зброєю.

Морван ледь не завив — від сміху чи розпачу — вже й сам не знав. Незбагненно! Як старий торговець брухтом міг пристати на таку банальність? Ще з часів Лонтано вони поклялися один одному, що ніколи не торкнуться зброї — достатньо вже посприяли зростанню рівня смертності в Конґо, не варто додавати. Але на схилі віку цей макаронник піддався спокусі легкого бабла. Поміркувавши, Морван вирішив, що особливо нема чого дивуватися: Джованні займався металом, то чому не міг перепродувати кулі, гармати, снаряди?

— Із ким він торгував?

— Кено більше нічого не знала, але він щойно постачав зброю в Катанґу.

Тутсі. Тож чутки небезпідставні. Фронт звільнення озброївся до зубів, і той старий паскуда дав добро. Це були й не надто кепські новини. Колтан зникав із загальної картини, а разом із ним і Морвани. Нсеко — це були не перші його дурощі — певно, контролював транспортування товару. Виникла проблема, і замовники розв’язали її по-своєму.

Зворотний бік медалі — це те, що річка скоро закипить і стане пеклом. Саме там, де бовтається Ерван зі своїм розслідуванням, неначе йдеться про вбивство у стані афекту в 6-му окрузі. Бісове лайно. Скільки ще він має підтирати їм сраку?

Ліс раптом постав перед ним у вигляді порнографічної картини. Пагорби й западини, випари, спека. Будь-який виступ, укритий крапельками нудотної рідини, здавався живим, напруженим від жаги. Будь-яка заглибина — волога й тепла. Блискучі вульви, волокнисті залози, набряклі пеніси…

— Гадаєш, хтось із цих трьох африканців міг бути замішаний у контрабанді як посередник чи клієнт? — запитав Лоїк.

Морван пригадав видовжену пику Бісінґ’є, посмішку людожера Мумбанзи. Чи могли вони виступати посланцями ФЗВК? Ні: у цих хлопців інші амбіції. Колтан, володіння Катанґою…

— Я подивлюся, що зможу дізнатися, — підсумував він, — але тобі забороняю в це встрягати.

— Ти не припускаєш можливості, що у Флоренції проходили перемовини, які погано закінчилися?

Пригнічений Ґреґуар шукав дороги назад.

— Ти людську мову розумієш? Ти сідаєш у машину й повертаєшся до Парижа зі своєю сімейкою.

— Я хотів…

— На Бога, послухайся! Тут, де я зараз, мені й так не дуже легко, повір. У мене на руках твій братик-халамидник, і я хотів би знати, що бодай у вас там усе добре.

— Підемо пакувати валізи, — здався Лоїк. — Проблеми з Ерваном?

У полі зору виникли шахти. Морван вдихнув на повні груди. Смертоносна атмосфера копалень подобалася йому більше за вологу піч джунглів.

— Я це з’ясую. Повертайся в Париж. У тебе немає жодних причин для занепокоєння.

Лоїк, здавалося, вагався:

— Я тут думав…

— Що?

— Ця історія зі зброєю… ти до цього ніяк не причетний?

— Лоїку, — пробурчав батько, — ти наркоман і боягуз. Спробуй не додавати до списку ще й дурість.

47

Карл і Ортіс повелися порядно. Навіть дуже люб’язно. Ґаель попросила супроводжувати її в операції зі стеження на вулиці Ніколо й нічого більше не пояснила. Вони всі втрьох чекали навпроти кабінету Еріка Катца. Психолог вийшов о 19:15 пішки піднявся авеню Поля Думера, далі вулицею де ля Тур до номера 38, де зайшов до якоїсь модерної будівлі. Мабуть, його помешкання.

«Чекаємо», — вирішила вона. Керування загоном її надихало. О дев’ятій вечора Ортіс притяг їжу з китайської забігайлівки й вони повечеряли в машині. Більше за ніч не зрушили з місця. Справжня засідка — як у найкращі часи Бригад із пошуку й втручання, про які розповідав Ерван. Ґаель відіслала Карла, щоби перевірив прізвища на поштових скриньках: жодного Катца. Може, прийшов до когось на вечерю? Чи винайняв помешкання під іншим іменем?

Єдина варта уваги подія сталася близько десятої вечора, але це жодним чином не стосувалося Еріка Катца. Зателефонувала Меґґі, аби повідомити про те, що всі інші, мабуть, уже знали: вбили Джованні Монтефіорі, батька Софії. Вбивство з особливою жорстокістю, з викраденням органів.

Тепер Ґаель розуміла, чому Лоїк напередодні поїхав до Італії, не сказавши й слова. До неї досі ставилися мов до вразливої молодшої сестрички — при тому, що саме вона зіткнулася з Людиною-цвяхом другого покоління. За словами Меґґі, поки що нікого не затримали, італійська поліція спантеличена — хоча, може, від неї знову приховують інформацію, щоб не налякати…

Ґаель бачила італійського торговця брухтом усього раз чи двічі; звістка не викликала в неї жодних почуттів. Подумала про Софію, свою історичну суперницю, яку ця нагла смерть, мабуть, заскочила зненацька: трагедія сталася саме тоді, коли вона заприсяглася помститися батькові…

Пізніше, тієї ж таки ночі, Ґаель раптом спало на думку: а чи не могло це вбивство бути пов’язаним, хай навіть опосередковано, з Людиною-цвяхом і її кривавою історією?