Леся Найденко - Тисяча причин для розлучення, Леся Найденко

Багато про їхні з Тамарою Петрівною люб’язності не розповідатиму. По-перше, я старалась на це не дивитися, бо якось фу... А по-друге, ця історія не про пенсіонерське кохання, а про нас з Єгором. До речі, той наче б то порозумівся з потенціальним вітчимом – потис йому руку, запросив до столу і навіть зробив комплімент укладці бороди:

- До барбера заходили?

- Не знаю я ніякої Барбари, - знизав плечима старий. – Це якась ваша родичка?

- Е...  – коханий розгубився, - так. Дуже дальня.

- Тоді пізніше зайдемо.

Найбільше мене забавляла поведінка свекрухи – червоніла, не знаходила собі місця, заговорювалась, а, найголовніше, дуже багато сміялась. Що б не сказав Санта – для неї все було смішно. Одним словом, намагалась вгодити нареченому, як вміла. Хм... або сильно нервувала.

Напруга трохи спала, щойно ми сіли їсти. Кавалер постійно нахвалював страви свекрухи. Особливо потішило, коли він відмітив, що ніколи не їв смачнішого Олів’є.

- Дякую! – розпливлася у блаженній посмішці Тамара Петрівна. – Я завжди готую з любов’ю, звідти з такий смак.

- О.. секретний інгредієнт?

- Саме так.

А нічого, що той салат робила я? Виходить, не прісний, як хтось казав! Ото дива.

- Як почуваєшся? – запитав Тарас, косячись у бік Єгора. – Дзьоб не болить?

- Все нормально. Лише переживаю, аби криво не зрісся.

- Я тебе любитиму і з кривим носом, - встигла додати я.

- Навіть якщо я через це хропітиму?

- Наче ти зараз не хропеш... Пару днів тому такі звуки видавав, аж Манюня загавкала. Напевно, думала, що на мене ведмідь напав.

- Таню,  - прошипів, - не обов’язково видавати подробиці нашого інтимного життя при всіх.

Тамара Петрівна принесла ще одну тарілку з холодцем.

- Пригощайтесь, не соромтесь. Зою, що ти сидиш, як засватана? Насипай собі.

Я поглянула на ворожку-провидицю-екстракекса. Вона дійсно була якась відсторонена. Якби я вірила у всі ті магічні штуки, то припустила б, що жінка спіймала якесь видіння. Чи дзен. Чи галюни. Казала ж не додавати гриби м’ясо!

- А хочете я вам погадаю? – раптом запропонувала баба Зоя, відсовуючи тарілку.

Я закотила очі. Ну тільки розкладу таро нам за столом не вистачало.

- Кожен сам коваль своєї долі, - похитав головою Юрій Миколайович. – Я не думаю, що карти можуть розповісти про те, що станеться.

Санта миттєво виріс у моїх очах. Хоч одна адекватна людина!

- Підтримую, - я підняла на честь нього бокал. – Доля – це лише результат нашого вибору та наших дій.

- Хіба? – хмикнув Єгор. – А як же розмови про те, що тебе мені сам Боженька послав?

- За гріхи з минулого життя,  - додала Тамар Петрівна.

Я поглянула на свекруху, а та послала мені повітряний цілунок. Не знаю: чи то в неї з’явилася нова тактика образ, чи то вона просто пошуткувала. Хто її розбере...

- Хочте вірте, хочете ні... – баба Зоя все одно розклала на столі свої карти. – Але я відчуваю, що сьогодні дуже вдалий день, аби привідкрити завісу потаємного.

Тарас відкинувся на спинку стільця та склав руки на грудях.

- Гаразд. Розкажіть нам про майбутнє. Може, щось і про мене побачите...

Екстрасенс почала чаклувати. Її дії могли б додати нашим посиденькам нотку таємничості. Ну знаєш, як у шкільні роки, коли до тебе у гості приходять ночувати подружки і ви вирішуєте погадати на судженого або викликати дух Пікової Дами. От я розраховувала на щось таке. Маячня, звісно, проте замість розваги проканає. Але у баби Зої навіть атмосферу створити не вийшло. Її карти таро поміж тарілок з салатами виглядали дещо... недолуго. Хоч би свічку якусь для антуражу запалила, їй богу.

- Ну шо там, Зою? – зазирала через плече Тамара Петрівна. – Бачиш щось хороше.

- Не заважай!

У кімнаті запанувала тиша. Поки відьма смикала та не могла відкрити ту «завісу потаємного», ми з Юрієм Миколайовичем доїдали холодець. От реально, нормальний дід виявився. Мені навіть стало шкода віддавати його на поталу свекрусі. Ще виїсть нещасному мозок...

- Бачу! – раптом вигукнула баба Зоя.

- Гроші? – з надією запитав Єгор.

- Ні.

- Шлюб? – тихенько поцікавилась Соня. – Он у вас там якась пара намальована... То про мене?

- Ні.

- Я зрозумів, - Тарас дістав з нагрудної кишені гаманець. – Нам нічого не скажуть, поки не заплатимо.

- Томо! Твої гості не мають поваги до вищих сил.

- Та то вони жартують, - посміхнулась свекруха, але не забула нагородити Тараса суворим поглядом.

Мене та клоунада зовсім не забавляла. Я вирішила не втрачати час та прибрати зі столу брудні тарілки. Магія - це, звісно, дуже класно, але обов’язки господині ніхто не скасовував. Свекруха і так з ранку набігалась, нехай посидить зі своїм женихом, а я, так і бути, знову допоможу.

- Бачу великі зміни, - знову заговорила баба Зоя. – Там де було двоє, стане троє.

Тамара Петрівна плеснула в долоні.

- Я таки куплю третю козичку! Все сумнівалась, брати чи ні... В стайні ж і так мало місця... Але тепер точно куплю.

- Ні, я не про козу.

- А про кого?

- Про людей, Томо, про людей, - вона ні з того ні з сього обернулась до мене. – У Тані з Єгором скоро народиться дитина. Чудова, щаслива дівчинка буде.

Я настільки офігіла, що випустила тарілку прямо коханому на те місце, яким роблять дітей. Єгор підскочив. Перекинув келих з вином. Тамара Петрівна заверещала, бо ми зіпсували скатертину, якій вже понад тридцять років.

- Дурня це ваше гадання, - пробурмотіла я.

Слова баби Зої сприймалися точно сіль на рану. Ми з Єгором і досі не наважувалися заговорити про дітей. Раніше він був на порозі великого підвищення. Ми думали, наче ось-ось заживемо на славу. Але й тоді йому не хотілося дітей. Що вже казати про час, коли стали майже банкротами? Та й шлюб наш розхитаний, як зуб у першокласника... Я ж тільки вчора дізналась, що у нього була таємна дружина! Про яку дитину може йти мова?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно