Анджей Збих - Ставка більша за життя. Частина 1, Анджей Збих

ми досягнемо згоди. — Високий підвівся. — Ви розважлива жінка. Не будемо вам казати, що справа пильна. — Ага, ще одне, — обернувся до неї він. — Коли вам спаде на думку про сьогоднішню розмову повідомити оберштурмбанфюрера Гайбеля або когось іншого з ваших друзів, то раджу якнайшвидше спрямувати увагу на щось інше. Шкода було б не дочекатися кінця війни, чи не так?

— За кого ви мене маєте? — з обуренням вигукнула вона. — Адже я полька! Як мені вас попередити?

— Ми завітаємо самі. — Він вклонився їй від дверей. — Не проводжайте нас, ми знаємо дорогу.

Пані Кобас лишилася в передпокої сама. Торкнулася рукою чола, щільніше вкуталася халатом. її проймав дрож. Вона замкнула вхідні двері на всі три замки, а наостанок ще й навісила ланцюг.

11

Він сидів у кутку темного льоху на якомусь ящику, що його Франек — таку кличку мав рябий партизан — штовхнув йому ногою. Машинально підкидав на долоні велику картоплину, яку взяв з купи, що лежала за дощаною загородкою. Не слухав, а швидше вдавав, що не слухає монолог партизана, котрий упродовж години ще ні на мить не змовкав. Тайкома зиркнув на годинник — усього чверть години лишалося до півночі.

— Ти гадаєш, швабе, що це тобі так минеться? — просторікував партизан. — Даремно. Відправишся на той світ ще сьогодні. Я прикінчу тебе з цього автомата. А знаєш, звідки він? Один мерзотник, жандарм з Гутиськ, сп’яну дітей, як горобців… Вже землю гризе. Я поміг йому в цьому, от і дістав цю штуку.

Клосс зважився. Він підвівся, партизан замовк, випростався, пильно стежив за рухами Клосса, водячи за ним автоматом.

— Поклич командира, я хочу йому щось сказати.

— Ти міг з ним поговорити тоді, коли він хотів, а тепер сиди, доки сидиться. А втім, його немає.

“Це погано, — подумав Клосс. — Якщо командир справді кудись пішов, я не зможу зробити того, що вирішив, не зможу йому сказати: “Моя кличка — Я-23”. А Бартек ще не повернувся. Це достеменно. Інакше я не сидів би в льоху разом з цим базікою та його автоматом”. Примирившись із долею, Клосс сів на ящик, витяг з кишені цигарки й сірники. Партизан з приємністю вдихнув дим.

— Пали, пали, — пробурмотів він, — це, напевно, твоя остання цигарка. Треба було забрати їх у тебе. Коли б оце я сидів на твоєму місці, а ти на моєму, мерзотнику…

Клосс знову простяг руку до кишені, витяг цигарки й кинув їх партизанові. Той спіймав їх на льоту. Взяв у рот цигарку й давай плескати себе по кишенях, шукаючи сірників. Автомат він тримав між затиснутими колінами. Клосс ще раз мусив полізти до кишені. Витяг сірники й раптово схопився з місця. Перш ніж Франек зробив рух, Клосс уже притиснув його своїм тілом.

Одним ударом ноги він вибив у партизана зброю й паралізуючим прийомом затис його горло Франек розтулив рота, щоб крикнути, а Клосс ніби тільки цього й чекав: заткнув йому рот величезною картоплиною. Своїм шарфом зв’язав партизанові руки, потім розгледівся, шукаючи чогось, щоб притиснути йому ноги. Витяг з загородки дошку, й картопля присипала партизанові живіт і ноги. Клосс підняв автомат, струсив його, глянув Франеку в розлючені очі. Сутичка ця Клосса майже не втомила, хоч Франек був здорованем. Шість місяців навчався дзюдо в японського інструктора. Нарешті це йому знадобилося. Щоправда, косоокий інструктор не дав уроків, як картоплиною затикати рота.

Його здивувала тиша в сінях. Обережно прочинив двері кімнати, в якій стояла радіостанція. Ще коли він вперше розмовляв з Флоріаном, помітив зелений провід, що тягся з шафи. Крізь прочинені двері побачив, що дівчина, замислившись, сидить на ліжку. Всього кілька кроків відділяло Клосса від столу, на якому лежали його документи й пістолет. Чи встигне він добігти? Штовхнув ногою двері і спрямував на дівчину автомат. Вона схопилась і, як він і передбачав, кинулась до столу. Але Клосс був спритніший. Він сховав зброю й документи, а дулом автомата наказав їй підійти до шафи.

— Стріляй, — мовила Анка. — Чого не стріляєш, ти… — вона змовкла, шукаючи міцного слівця.

— Шкода часу, — кинув Клосс. — За три хвилини вам виходити в ефір. Візьміть олівець, запишіть, що я скажу, і зашифруйте. Починаю: “Від Я-23”…

— Від Я-23… — повторила дівчина й розсміялася. — А ми думали…

— Нема часу, записуйте… “Об’єкт, згаданий у попередньому повідомленні, треба розбомбити найпізніше вночі з середи на четвер. Неодмінно. Комплект фотографій, що стосується справи “М”, у дорозі”.

“Треба ж і мені, дідько б його взяв, комусь вірити, — думав Клосс, поки дівчина шифрувала. — А втім, її, мабуть, не можна брати до уваги, вона ж працює тут усього кілька місяців”.

— Скінчили? — гучно запитав Клосс.

Анка кивнула. Підійшла до шафи, одягла навушники. Пальці її ритмічно запрацювали на ключі.

— Все гаразд, — сказала вона. — “Тітка Зюзанна” засвідчила прийом.

— Перекажіть Бартекові, що завтра я чекатиму на нього в пункті номер три. Він знає. — Клосс повернувся до дверей, звідки долинав якийсь шурхіт, але одразу ж опустив скеровану в той бік зброю. У дверях з’явився Бартек.

— Ясно, що буду, — мовив він. — Я хвилювався за тебе. Боявся, що коли Філіп…

— У Філіпа провал, — Клосс сів на ліжку й запалив. “Філіп… — подумав він. — Треба рятувати Філіпа”.

Він забув про все, що спіткало його тут, забув уже й про повідомлення, ради якого дістався сюди. Повідомлення прийнято, отже, справа закінчена Тепер нове завдання — Філіп.

Бартек якусь мить пошепки розмовляв з Анкою, потім сів поруч із Клоссом.

— Ми вшиємося звідсіля ще сьогодні, — сказав він. — Тих, хто бачив тебе, я перекину кудись далі. Дізнайся щось про Філіпа. Командування вирішило, що, коли випаде нагода відбити його, треба ризикнути. Бартек провів Клосса аж до шосе.

— Не знаю, чи вдасться це зробити, — сказав Клосс на прощання, — але про всяк випадок мені потрібні в місті троє або четверо бойових хлопців. Непогано було б, якби вони володіли німецькою мовою. Якщо перевозитимуть Філіпа, — що цілком можливо, бо ж в гестапо знають, з ким мають справу, — то я повідомлю. І пам’ятай про зв’язок зі мною. Більше мені б не хотілося розшукувати тебе в лісі.

Вони розійшлися на галяві. Коли Клосс дістався нарешті до Трокішок, починало світати. Підходив перший поїзд.

Він не будив Курта, що спав на кухні; навіть крізь зачинені двері чути було, як він хропе. На столику, біля ліжка, була вечеря й записка про те, що дзвонив штурмфюрер Бруннер і просив обер-лейтенанта Клосса зв’язатися з ним. Тільки ввечері Клоссові вдалося подзвонити в гестапо.