Фолько Квілічі - Пригоди на Шостому континенті, Фолько Квілічі

поворухнувся і зразу ж відчув, як щось штовхнуло мене в спину, одночасно помітно змістилася вода… Охоплений жахом, обертаюся назад: маленька акула — метра півтора довжиною, щодуху тікає від мене.

На поверхні Мазіно розповідає мені, як було діло. Коли я стояв на колінах і знімав, нас помітила акула. Побачивши, що ми не рухаємося, вона вирішила наблизитися. Мазіно почав було «крутити» цю сцену, та, пересвідчившись, що акула невпинно підпливає до моїх ніг, спробував прогнати її, розмахуючи руками та голосно кричучи. Але тільки мій різкий рух в той момент, коли хижачка була вже за кілька сантиметрів від мене, налякав акулу та примусив утекти.

Інша акула, цього разу більша, наближається до групи людей, які спустилися під воду біля мадрепорового бар'єра. За свою сміливість вона дорого заплатила: тут акулу зустріли не мої ноги, а гострий гарпун Букера. Раймондо стрімко пірнув їй назустріч, одна мить — і він біля хижачки. В ту секунду, коли акула, відчувши небезпеку, скручується в кільце, збираючись втекти, гарпун впивається їй у бік, біля зябер.

Читач, можливо, запитає, чому це ми залишили через кілька днів береги Шумми, адже там було теж багато цікавого матеріалу.

Це пояснюється дуже просто: прибережні води Шумми, як і інших островів, де ми побували, які буквально кишіли рибою всіх порід та видів, після кількох наших спусків раптом спорожніли. Нечисленні коралові рибки — от і все, що ми зустріли під водою назавтра після насиченого драматичними подіями дня, який я щойно описав. Морські дияволи, риби-носороги, барракуди, черепахи — зникли.

Мабуть, під водою є свій телеграф, і не встигаємо ми прибути на нове місце, як риби передають одна одній сигнал: тривога!

Обхід «кордонів» не закінчується роботами на Сегілі, Мадоті, Муджунії, Ашекарі, Шуммі та на сусідніх мілинах (в цілому — більше тисячі підводних спусків). Про заключну частину обходу я розповім окремо. А зараз спробую зробити висновки на основі спостережень, проведених під час цього рейсу.

Праця вчених під водою збагатила їхні колекції та досвід. Передусім я маю на увазі спуски, під час яких вдалося спостерігати «суспільне життя» деяких морських тварин, до цього часу ще не вивчене. Зустрічі з барракудами, морськими дияволами та черепахами мали особливу цінність з цієї точки зору. Мені здається, що Баск'єрі зібрав багато даних для порівняльного вивчення «групового» та «поодинокого» життя цих риб і задоволений (хоча, звичайно, не зовсім).

Крім того, праця на підступах до великих глибин дала вченим можливість зробити цілу низку не менш цікавих біологічних спостережень іншого характеру. Тут, на кордонах Шостого континенту, вони познайомилися з найцікавішими «прохідними рибами», небезпечними піратами відкритого моря. Сторінки зошитів Баск'єрі вкрилися нотатками, а ванни з формаліном заповнилися екземплярами риб, кишечнопорожнинних організмів, молюсків, пробами планктону.

Доля не обійшла і спортсменів: вони зробили немало влучних пострілів. П’ять з них справді чудові. Результат — три морських дияволи, здобуті Букером, Вайлаті та Цеккою, черепаха і акула-годувальниця.

Мазіно, Джорджо і я за допомогою кінокамери, фотоапаратів та спеціальних олівців зібрали чимало документальних матеріалів. Найцікавіший серед них — кіноплівка з польотом морських дияволів. Ще ніхто в світі не знімав під водою нічого подібного!

Якщо все це скласти докупи, можна сказати, що ми просунулись ще на один крок у вивченні Шостого континенту в цілому. Три маленьких розвідницьких загони, три групки людей у масках, з ластами на ногах і респіраторами на спині, невтомно працювали на самому краю безодні — невідомого людям світу. Передові дозори вийшли на кордони Шостого континенту. Далі підводний світ зникає в таємничих проваллях моря, в його неймовірній глибині, нездоланні сили природи перетинають людині шлях вперед і вглиб. Отже, першим результатом цього походу було точне визначення глибин, доступних людині. Вони складають максимум шістдесят-сімдесят метрів. В межах від нуля до шістдесяти метрів глибини людина може діяти цілком спокійно і впевнено. Крім того, експериментальним шляхом ми встановили різницю між умовами підводних зон, розташованих біля берегів архіпелагів або материків, де дно поступово опускається до великих глибин (я маю на увазі глибини більше п'ятисот метрів), і зон, розташованих біля островів та мілин відкритого моря, які мають безпосередній контакт з життям великих морських глибин. Підводний світ, який ми спостерігали, спускаючись на дно біля берегів Африки та островів Дахлакського архіпелагу, безумовно відрізняється від того, який ми бачили під час наших спусків останніми днями. Цю різницю я відчув ще в Середземному морі при спусках на Лігурійському і Сардінському узбережжях і на похилих карнизах навколо островів Понца та Лампедуза, що, мов справжні гірські піки, здіймаються з глибин моря. Повертаючись назад, ми зробили стоянку в північній частині Червоного моря, і дані, зібрані на кораловому бар'єрі Мерса Халіб (біля самого африканського берега) і на бар'єрі Зебергед (у відкритому морі), підтвердили наші міркування.

Таким чином, зони Шостого континенту, доступні людині, можна розділити на дві категорії: перша — прибережні райони материків та архіпелагів, і друга — райони островів та мілин відкритого моря. Умови зон першої категорії дозволяють людині виконувати які завгодно роботи в повній безпеці та спокої. Спуски в зонах другої категорії вимагають ґрунтовнішої підготовки і обережності під час перебування під водою. В залежності від розташування цих глибин в кожному конкретному випадку постають додаткові перешкоди, які обмежують види і обсяг робіт. Дуже заважають людині під водою, в першу чергу, течії, які досягають інколи неймовірних швидкостей. Вони або виснажують водолаза при пересуванні, або не дають йому зовсім можливості досягти потрібного місця. Шквали, сильні бурі (мова йде про відкрите море, де хвилі мають велетенську силу) ще більш ускладнюють перебування під водою.

Заглядаючи в майбутнє, можна сказати, що праця в підводних рудниках або на плантаціях водоростей буде не зовсім легкою. Сусідство акул та інших риб, яких вважають ворогами людини, створюють додаткову небезпеку для водолаза.

У зв'язку з цим настав час зробити остаточні висновки щодо акул і взагалі хижих риб, які нападають на людину. Всі випадки, про які розповідається на сторінках книги, дозволяють твердити, що існує певна різниця між поведінкою цих риб у прибережних водах і на границях великих глибин, де вони почувають себе господарями.