Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

Пужники, ґміна Коропець – село, в якому майже виключно проживало польське населення, що налічувало понад 900 мешканців.

У 1944–1945 роках було вбитих УПА понад 100 осіб. До найбільшої кількості жертв привів напад 13 лютого 1945 року (понад 80 осіб). «За два дні до нападу УПА на Пужники, – читаємо в загальних спогадах мешканців села, – Іоанна Кшесінська, дружина Яна, будучи в родичів у Новосілці, від знайомої українки дізналася, що полякам у Пужниках загрожує небезпека. Вона говорила, що може відбутися щось погане. Ці остереження привели до того, що частина польських родин, побоюючись за життя, виїхали до Бучача».

Джерело: Загальні свідчення мешканців Пужників, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 656.

Скоморохи, ґміна Потік Золотий – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1400 мешканців.

У 1943 році священик Павло Барановський був арештований українською поліцією і відісланий у гестапо до Станіславова. Поліціант-українець, що його конвоював, випровадив священика з вокзалу в Станіславові, провів його кількома вулицями та відпустив на свободу. Всього лише його остеріг, щоб не повертався до Скоморохів.

17 березня 1944 року під час нападу бандерівців на польські обійстя, серед 14 смертельних жертв опинилися два українці. Микола Феськів був вбитий за те, що виступив на захист поляків. Ядвіга Крочинська згадує: «Цієї ночі було також вбито українця на прізвище Реґо. Його цвяхами прибили до дощок у стодолі в покарання за те, що він критично виразився про вбивства поляків». Авторку свідчення, тоді дитину, під час поховання жертв атаки, врятувала українка Катерина Феськів: «Раптом почалася стрілянина. [...] Феськів прикрила мене полою свого довгого кожуха і сказала мені польською: „Ходи зі мною, бо тут тебе вб’ють”. Ця жінка приховувала мене в своїй хаті до українського Великодня. Потім таємно провела через ліс до римо-католицької садиби священика в Потоці Золотому».

Джерело: ks. S. Bizuń, Historia krzyżem znaczona. Wspomnienia z życia Kościoła katolickiego na Ziemi Lwowskiej 1939–1945, wyd. 2, Lublin 1994, с. 190; J. Kroczyńska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 27, с. 19–20.

Сороки, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1700 мешканців.

Уночі з 24 на 25 березня 1944 року, під час нападу на польські господарства, загинуло близько 30 осіб. Розалія Єзерська втратила тоді чоловіка і 5-річну доньку, сама була поранена. «Нападаючі, думаючи, що я не живу, залишили мене в спокої. Через деякий час я опритомніла і доповзла до сусіда-українця, Дмитра Крижанівського. Я знайшла там притулок. Але на наступний день бандерівці мене відшукали і знов спробували вбити. [...] Убивці, думаючи, що вже не живу, непритомною залишили мене в сусіда-українця. Звідти мене відвезли до сестри мого чоловіка [...]».

Джерело: R. Jezierska, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 27, с. 8.

Тростянці, ґміна Устя Зелене – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1600 мешканців.

У квітні 1944 року від рук УПА загинуло близько 30 поляків, а також три жінки-українки – матері молодих українців, які загинули під час нападів на польські села. Вони публічно називали бандерівців злочинцями, винними у смерті синів, звинувачували бандерівських командирів. Українець Цюренко був вбитий за те, що відмовився вбивати поляків.

У лютому 1944 року бандерівці вбили Івана Гроната, українця, великого приятеля поляків, який багато разів їх остерігав перед нападами та багатьом врятував життя.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 175.

Устя Зелене, ґміна Устя Зелене – українсько-єврейсько-польське село, яке налічувало понад 2400 мешканців.

2 лютого 1945 року, в результаті нападу УПА, незважаючи на опір самооборони, загинуло понад 130 поляків. За відмову приймати участь у вбивстві поляків, був убитий українець Славко Голуб. На його грудях повісили картку з написом: «Хто не з нами, той проти нас».

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 177.

Чехів, ґміна Манастириська – село зі значною перевагою українського населення (нечисленні польські родини), яке налічувало понад 700 мешканців.

На початку липня 1941 року українські націоналісти зробили напад на польські будинки та вбили 14 поляків і 9 українців. Поміж інших загинула, разом з дитиною, українка Пломинська, дружина поляка, бо не захотіла зрадити криївку чоловіка.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 149.

Буряківка, ґміна Кошилівці – польсько-українське село, яке налічувало понад 2000 мешканців.

2 травня 1945 року бандерівцями був вбитий українець, який виступив на захист своєї дружини-польки.

Джерело: BOss, 16630/I, t. 1, Materiały Józefa Opackiego..., с. 213.

Жежава (сьогодні Зелений Гай), ґміна Старі Заліщики – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 800 мешканців.

13 листопада 1944 року бандерівці вбили п’ятьох українців, які сприяли полякам і засуджували злочини УПА.

Джерело: H. Komański, Powiat Zaleszczyki, ч. 4, „Na Rubieży” 2004, № 74, с. 43.

Литячі, ґміна Дорогичівка – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало близько 1600 мешканців.

15 січня 1945 року бандерівці вбили 90 поляків. Целестина Литвинчук, тоді 11-річна, пережила напад, приховуючись, спочатку з батьком, у стодолі знайомої українки (без її відома). «Коли настав ранок, батько заніс мене до хати іншої знайомої українки, яка мене прийняла, а сам пішов шукати для себе й мене одягу. Тоді до хати ввійшло декількох озброєних людей з розмальованими у чорний і червоний колір обличчями [...] Це