Ромуальд Неділько - Кресова книга справедливих

Вищезгаданий українець Славомир Данилевич, власник млина, був кількома днями пізніше вбитий бандерівцями через відмову виконати наказ УПА вбити свою матір, яка була полькою.

Джерело: Свідчення Данути Лаврущак, дівоче Борковська, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 670; Свідчення Франциска Марковського, переписане Мечиславом Бєрнацьким, там само, с. 671; Свідчення Фелікса Пророка, там само, с. 675.

Зубрець, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 2000 мешканців.

У 1944 році і в першій половині 1945 року від рук українських націоналістів загинуло кількадесятьох поляків.

За свідченням Мар’яна Федоровича, в селі, паралельно з бандерівцями, діяли також мельниківці (з більш поміркованої фракції ОУН, на чолі з Андрієм Мельником), а також ундівці (члени УНДО – Українського національно-демократичного об’єднання, яке у Польщі до 1939 р. діяло легально). «Українці з цих двох останніх угрупувань ставилися до нас, поляків, прихильно. Часто траплялися випадки, що вони ночували й приховували поляків, остерігали їх про загрожуючу небезпеку. Таку допомогу відчули і я, і моя родина».

Федорович згадує також випадки смертного покарання УПА тих українців, які протестували проти антипольської акції націоналістів, між іншим, колишнього підофіцера австрійської армії та дружини Івана Пивоварчука, яка публічно засудила вбивство греко-католицького священика Терешкуна «за зраду України».

Джерело: M. Fedorowicz, Byłem świadkiem, „Na Rubieży” 1998, № 27, с. 10–11.

Коропець, ґміна Новосілка Коропецька – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 6400 мешканців.

У грудні 1943 року члени УПА вбили українку Юстину Мацьків, дружину поляка, разом з трійкою дітей. Після цієї події поляки не ночували в себе, переховуючись у хатах знайомих українців. Націоналісти загрожували, що в покарання їх спалять, отже поступово польське населення виїжджало до безпечніших місцевостей.

Греко-католицький священик Скорохід, який під час проповідей закликав до того, щоб відмовлятися від убивств поляків, бандерівцями був вигнаний з села.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 154; Cz. Blicharski, „Petruniu ne ubywaj mene!”..., с. 86.

Ліщинці, ґміна Зубрець – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1300 мешканців.

Уночі з 18 на 19 вересня 1939 року боївка ОУН вчинила напад на родину власника маєтку, Владислава Ґолембського. Було вбито його шурина, потім піймано та піддано тортурам сестру й дочку Ґолембського, Софію Гарсдорф і Ядвігу Праґловську. Залишені під лісом жертви зустрів українець похилого віку, який відвів їх до лісника Підлісного, також українця. Той надав їм заховання в стодолі, а наступного дня організував транспорт до лікарні в Бучачі, де вони вилікувалися.

Джерело: Свідчення Ядвіги Праґловської, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 674–675.

Озеряни, ґміна Озеряни – село зі значною перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 1500 мешканців.

18 грудня 1945 року від рук УПА загинуло четверо поляків та 18-річний українець Микола Рівний – за відмову брати участь у вбивстві поляків.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., s. 153.

Олеша, ґміна Григорів – село з перевагою українського населення над польським, яке налічувало понад 750 мешканців.

У селі була сильна організація ОУН, тимчасово розташовувався місцевий штаб УПА. Більшість поляків знайомими українцями були остережені про небезпеку, яка їм загрожувала, і в другій половині 1944 року вони заховалися в Манастириськах.

Джерело: H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 164.

Петликівці Старі, ґміна Петликівці Старі – село з перевагою польського населення над українським, яке налічувало близько 2600 мешканців.

У 1943–1945 роках від рук бандерівців загинуло кільканадцятьох поляків. 29 вересня 1943 року пропав безвісті батько Броніслави Дрозд, Тадеуш. «Протягом довгого часу разом з родиною ми розшукували мого батька, – пише Броніслава Дрозд.

– Під час цих пошуків деякі мої подруги-українки остерігали мене, щоб я цього не робила, бо мене й мою родину може зустріти нещастя. [...] Пізньою осінню 1944 року його останки випадково відкрила й розпізнала Мариська Курмило (вона походила зі змішаної родини, батько українець, мати полька). Сталося це можливим завдяки тому, що хтось спустив воду з греблі. Про факт відшукання останків, Мариська повідомила радянського офіцера, який проживав у Петликівцях. [...] Бандерівці, дізнавшись про відкриття останків, того самого дня прийшли до Мариськи Курмило і викрали її з хати. Вона була в розвиненій вагітності. Була ними вбита. [...] Про обставини смерті мого батька я дізналася від декількох осіб, як від безпосередніх свідків, так і посередніх. [...] Інформацію передали також особи української національності, прізвищ яких я не можу подати за зрозумілих обставин».

У другій половині 1945 року все польське населення залишило село, переселяючись до Польщі. У листопаді 1945 року з роботи в Німеччині до рідного села повернувся Юзеф Скотницький. Він тут не застав вже ані своєї родини, ані нікого з поляків. Пішов до сусіда-українця, Котоніса, в якого отримав їжу та остереження, що мусить негайно втікати, бо йому загрожує смерть. Остереження прийшло в саму пору, бо Скотницького вже раніше побачили, коли він ішов до села і готувалося вбивство. Після багатьох драматичних переживань (дворазова спроба вбивства, важкі поранення), йому вдалося виїхати до Польщі, де він поселився.

Джерело: B. Drozd, Byłam świadkiem, „Na Rubieży” 1995, № 14, с. 17–18; Свідчення Юзефа Скотницького, переписане Мечиславом Думановським, [у:] H. Komański, S. Siekierka, Ludobójstwo..., с. 678–679.

Переволока, ґміна Петликівці Старі – переважно українське село, яке налічувало понад 3300 мешканців.

У березні 1945 року було вбито українця, мельника Михайла Хомута, за те, що він допомагав полякам і молов їм збіжжя. Місяцем раніше від рук цих самих злочинців загинула його дружина-полька.