Олег Богданович Лишега - Поцілунок Елли Фіцджеральд

для них — Можливо це переконає таких що існують деякі інші речі в небі і на землі ніж висновує їхня філософія. Розсій одну туманність — і таким чином зруйнуєш усю систему туманностей і припущень. Не шукай виразів — шукай думок аби виразити. Потрудившись матимеш два погляди на одну рідкісну істину.

Відомий тобі спосіб бачення — найменш зумисний — найменш завчений — бери те бачення — тримайся його — утверджуй — сприймай усе саме отак — Невже дозволиш своїм одкровенням не достукатись у твої двері? Ото твій текст. Не промовляй від когось — Промовляй від себе. Вони демонструють перед тобою усі царства світу цього — і всіх світів укупі — аніж дивитись лялькову виставу радше вглядайся всередину. І хай би промовляли єдиній спорідненій душі на всі часи — хоч вам і не обов’язково говорити навіть єдиній душі — лише висловити вголос усе що може найповніше втілитись і жити в ідеї сенсу вашого життя — щоб могли вивищувати себе до рівня ваших понять — щоб могли пам’ятати свого творця — і потверди його шляхи до людини — щоб не став кінець життя забавою — Промовляй навіть як твоя думка передбачає відсутність слухачів. — думки що переростають життя і смерть, хоча смертним вухам не дано почути абсолютну істину. — Думки що затьмарюють землю найліпше зачинаються вночі коли темрява цілком заслонила її.

Згори сподіваємося наснаги.

26-го грудня

Бачив нині пообіді коли Едмунд Госмер вернувся перетягавши додому колоди і розпряг своїх биків — вони заходилися потягатися і чухатися рогами до стовпів — і вилизуючи себе у тих місцях що весь день були під ярмом — Людський спосіб такої поведінки аж розчулив мене. Занадто вони були поважні радіти з того що денна праця вже позаду — на те в них не ставало духу. Отак міг виглядати втомлений дроворуб. Ця риса робочого вола вперше відкрилася мені. Важко уявити як деколи вони надриваються. Виявляється навіть вола втомлює важкий труд.

субота 27 грудня

Захід сонця з горба на Тихому Плесі. Цього вечора багато хмар на заході і в них сідає сонце так що маємо доступним його в червонім вечоровім небі цілих 15 хвилин до справжнього заходу. (…)

Гадаю ніколи не побачиш такої сліпучості у небесах за дня як не раз у небі на заході саме перед тим як сонцю поринути в хмари, наче екстаз те сяйво кажуть сходить на лик умираючої людини — спокій чи успіння вечора — наче кінець дня. Аж тоді крізь усю гущу скупчену у повітрі за день — проглядає латка ясного неба ліпша аніж опівдні бо обрамлена темним — та й навіть гуща дня золотіє і прозориться наче бурштин у призахіднім сонці ніби гріхи дня прощено їй. Благословен кому щодня дано зріти щось таке чисте і невинне як небо на заході коли сідає сонце — в той час як революції розбурхують світ.

Не конче зима стоїть у небі хоч і сніг огорнув землю. Небо завжди відгукнеться нашим настроям — Ми можемо побачити там літо чи взимку. Сніг чи замети на землі — хутко сходять з небес і знову ясні вони. Небеса незмінні що літо що зима.

Цікаво що сонце рідко без хмарки коли сідає.

Венера — гадаю це вона — зараз у вечірньому небі — і дуже яскрава з’являється одразу ж лиш сонце зайде у ранніх сутінках.

Вівторок 30-го грудня

NB. Йду до Глибокого Яру. Мухи виповзають зі щілин геть запорошені, сподіваються літа — безживні аби хоч почистити свої крила

Нині опівдні опинившись на горбі побіля Тихого Плеса вчув звук пили — і невдовзі зі скелі побачив у долині двох що пиляли могутню сосну десь за 40 родів від мене. Вирішив почекати поки не впаде — остання з десятка чи й більше що зосталися відколи спиляли ліс і цілих 15 літ гойдалася в самотній величності понад підліском. Я бачив їх що мов ті бобри чи комахи вгризалися в стовбур цього шляхетного дерева, манекенчики з поперечною пилою що заледве її охоплювала. Вона здіймалася на сто футів як пізніше заміряв — одна з найвищих можливо на сьогодні в окрузі і прямісінька як стріла, хіба злегка похила до горба. — Її верхівка виднілась проти замерзлої річки і пагорбів Конантума. Дивлюсь пильно як почне подаватись. Ось пилярі зупинились — і сокирою надрубали з того боку куди хилиться може швидше зламається. Ось знову заходила пила — Тепер напевно подалася — похилена на чверть квадранта, і спинивши подих чекаю оглушливого падіння — Та ж ні я помилився не зрушилась ані на дюйм, стоїть собі як і була. Ще цілих 15 хвилин до