Леонід Григорович Кононович - Чигиринський сотник
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— З нами сила та міць небесна! — каже Михась.
— Коли ж закував його Байда у заліза, — каже старий, — то пообіцяв гетьманові богатир, що умре він за те страшною смертю — за гак ребром його зачеплять і три дні висітиме, аж Богу душу оддасть… Чи так воно сталося?
— Так, батьку, — каже Обух.
Знову ой покивав головою.
— Все збувається, все!.. Казав Летяга, настане така пора, що прийде на Січ образ Матери Лади і вернеться давня слава Запорожжя… так і се збувається!
— А ти звідки знаєш?! — питає Михась.
Старий і всміхнувся.
— Дитино, — каже, — смерть-мати у мене вже в головах стоїть, то бачу я і чую те, чого нікому не дано… Тяжка твоя дорога, сину, та треба вже рушати!
— Я і радий, — каже Михась, — та не знаю куди…
— Як мав я йти в Україну, — каже старий запорожець, — то приснилося, що чекає на мене Троянів Ключ біля Кам’яної Могили. Відпустить він мене до щурів да пращурів наших, бо вже сто год поневіряюся в сім падолі сліз…
Пішов у Михася мороз по шкурі, як він тебе почув.
— А куди ж мені йти, батьку?
— Є на березі Дніпровому Чортова гора. Уже сто год стережуть там козаки того, хто гріх свій покутує…
Обух і за голову взявся.
— То правда все те, що про сюю гору розповідають?!
— Правда, бісуркане… — каже йому старий. — Як прикував гетьман того Летягу до скелі, то так він там і висить. І сам не вмирає, і козаків тих, що його чатують, смерть не бере…
— То се нам туди їхати треба? — питає Михась.
— А куди ж іще! — каже старий запорожець. — Той богатир знає, чом тобі така доля судилася і де треба третього в Колі Дажбожім шукати…
— А ти з нами поїдеш?
Засміявся старий і каже:
— Хіба ти ще нічого не втямив, сину?
— А що?
— Другий я в Колі Дажбожому, яке ти замкнути мусиш… — каже запорожець. Та й дух перевів. — Чого ж ти чекаєш, га?
— Не втямлю я тебе, батьку… — каже Михась.
— З тобою Ключ Дажбожий?
— Зо мною, — каже Михась. Та й дістав камінну ляльку із-за пазухи.
Чорна вона була, мов земля, та як упало на неї світло, то побігли по ній од верху до низу рясно-барвні блищики.
— Еге ж, — каже старий запорожець, — се він і є… Неси ж його в Україну, і нехай станеться те, що має статися! А станеться таке, що білий світ перевернеться…
Та й похилився набік і простісінько на очах розсипався порохом.
За якусь часину були характерник з Михасем уже на конях і степом їхали. Як сховалася позаду Кам’яна Могила, то малий козак і питає:
— А чого се Нея так на нас завзялася, батьку? Вона ж самої Матінки Божої сестра!
Зітхнув характерник і глянув на Михася.
— Як заснувався світ, то народила Пречиста Лада од духа божого дітей… Перші були дочки її Жива та Леля. Завжди вони при ній перебувають і стережуть разом з нею Білий Світ од напасти. Потім уродила вона Юра, котрий переміг Змія, і Тура, заступника всіх козаків та лицарів. Ще прозивають його Тором, бо носить він величезний келеп і вбиває ним нечисту силу. Далі уродила вона Дану, що дала початок усім річкам та озерам на землі. Як завелися люде на світі, то Ладу і Дажбога почали називати вони Біґами, себто Великими, а Живу, Лелю, Дану і Юра з Туром прозивають Дивами, себто меншими, бо меншу силу вони мають. Дивами взивають і Нею з Триглавом, бо хоч і була Нея ще з передвіку, а Чорнобог разом із Дажбогом уродився, але чинять вони зло, того і силу свою згубили. Біґи владають над небом і землею, а живуть у Вирії, де ні смерти, ні лиха немає. В Господа нашого семеро імен: Дажбог, Троян, Велес, Милобіґ, Стрибог та Коштруб. Сьоме наймення його вголос не вимовляється. Знали його колись волгви та бісуркани, а зараз уже не пам’ятає ніхто… Часом ходить Дажбог по землі, та вже не простим чоловіком, а в ріжній подобизні. Обертається він змієм, конем та соколом, а ще зайцем, щукою та буслом…
— А чого ж та Нея на людей завзялася? — питає Михась.
— А от дивилася вона, як Дажбог із Ладою світ снують та населяють, і заздрісно стало їй… Вона ж бо нічого не творила, а тільки світами літала та лякала дівчат і молодиць.
— А чого вона їх лякала? — питається Михась.
— А з дурного розуму! День її — п’ятниця, тож не
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чигиринський сотник», після закриття браузера.