Марк Геддон - Загадковий нічний інцидент із собакою

— Сідай на підземку до Вілсден-джанкшн, сонечко. Або до Вілсден-ґрін. Це має бути десь там, — пояснила пані.

— Яку підземку? — спитав я.

— Ти серйозно?

Я нічого не відповів.

— Он там. Бачиш, оті великі сходи, ескалатори? Бачиш знак? Написано: «Метрополітен». Сідай на гілку Бейкерлу до Вілсден-джанкшн або на Джубілі до Вілсден-ґрін. Із тобою все гаразд, сонце? — спитала вона.

Я подивився туди, куди вона показувала, і там були великі сходи, які спускалися під землю, а вгорі висів великий знак, ось такий:

Я подумав: «Я зможу», оскільки я дуже непогано вправлявся, і я приїхав у Лондон, і тепер треба знайти Матір. І тоді я подумав собі: «Люди — це наче корови в полі», і тоді мені просто треба було постійно дивитися поперед себе, провести червону лінію на підлозі великого приміщення, яке я собі уявив, і йти за цією лінією.

Я пройшов тим великим приміщенням до ескалаторів. В одній кишені я стискав свого швейцарського армійського ножа, а в іншій притримував Тобі, щоби він не втік.

Виявилося, що «ескалатори» — це сходи, які рухалися, і на них ставали люди та їхали вниз і вгору, і через це я розсміявся, оскільки ніколи не бачив такого раніше і вони були схожі на реквізит з якогось фантастичного фільму про майбутнє. Але мені не захотілося ними користуватися, тож я спустився пішки.

А тоді я опинився під землею в маленькому приміщенні, і там було багато людей, а ще були колони з синім підсвіченням на землі по периметру, і мені це сподобалося, але не сподобалися люди, тож я помітив фотобудку, схожу на ту, у яку я заходив 25 березня 1994 року, щоби зробити фото на паспорт, і я зайшов у фотобудку, оскільки вона нагадувала шафу, де я почувався безпечніше й міг визирати з-за штори.

Тоді я провів дослідження, слідкуючи за людьми, і побачив, що вони просовували квитки в сірі ворота й проходили всередину.

А дехто купляв квитки у великих чорних автоматах на стіні.

Я помітив, як це зробило 47 людей, і запам’ятав їхні дії. Потім я уявив собі червону лінію на підлозі та підійшов до стіни, де висів стенд зі списком станцій, і він був у алфавітному порядку, і я побачив Вілсден-ґрін і £2:20, а тоді я пішов до автоматів, і на одному з них був маленький екран, на якому було сказано: «ОБЕРІТЬ ТИП КВИТКА», і я обрав клавішу, на яку натискало більшість людей, тобто ДОРОСЛИЙ ОДИН та £2:20, а тоді на екрані з’явився надпис: «ДО СПЛАТИ £2:20», і я кинув у отвір 3 монети по £1, а тоді почулося клацання й на екрані з’явився надпис: «ВІЗЬМІТЬ КВИТОК І РЕШТУ», і в маленькому отворі в нижній частині автомата з’явилися квиток і 3 монети — по 50, 20 і 10 пенсів, і я поклав монети в кишеню й пішов до сірих воріт, вставив квиток у отвір, його засмоктало всередину, а потім він вийшов на іншому боці воріт. А тоді хтось сказав: «Ворушися», і я видав звук, схожий на собаче гавкання тоді пішов уперед, і цього разу ворота прочинилися, тож я забрав свій квиток, як це робили інші люди, і мені сподобалися ці ворота, оскільки вони також нагадували реквізит із фантастичного фільму про майбутнє.

Тоді мені треба було вирішувати, куди йти далі, тож я притулився до стіни, аби люди мене не торкалися, і там висіли вказівні знаки гілка Бейкерлу та гілка Дистрикт-енд-Сьоркл, але гілки Джубілі, про яку говорила пані, там не було, тож я розробив план, і він полягав у тому, що мені треба було дістатися до Вілсден-джанкшн на гілці Бейкерлу.

А тоді я побачив іще один знак до гілки Бейкерлу, і він мав ось такий вигляд:

Я прочитав усі ці слова й знайшов Вілсден-джанкшн, тож я попрямував туди, куди вказувала стрілка, і дорога йшла ліворуч тунелем, а посередині тунель був розділений парканом, і люди, які йшли вперед, рухалися ліворуч, а назустріч їм рухалися люди праворуч, наче автомобільною дорогою. Тож я пішов лівою стороною тунелю, а він також завертав ліворуч, і там були ще одні ворота й знак гілка Бейкерлу та стрілка вниз до ескалаторів, тож мені довелося спускатися ескалаторами й триматися за гумове поруччя, але воно також рухалося, та я не падав, а люди стояли до мене впритул, і мені хотілося їх побити, аби вони пішли геть, але я не став нікого бити через попередження.

А тоді я опинився біля підніжжя ескалатора, і мені довелося стрибати, але я перечепився й штовхнув когось, а мені сказали: «Обережніше», а далі дорога роздвоювалася, і в один бік було написано: «Північний напрямок», і я пішов туди, оскільки Вілсден був у верхній частині карти, а згори на картах завжди північ.

Потім я опинився на іншій станції для потягів, але вона була малесенька, у тунелі, і там була лише одна колія, а стіни були викривлені й заклеєні великими рекламними плакатами, на яких було написано: «ВИХІД», «Лондонський музей транспорту», «Зупинись і подумай про невдалу кар’єру», «ЯМАЙКА», «Британська залізниця», «Не курити!», «Рухайтеся, Рухайтеся, Рухайтеся», «До станцій далі від Квінз-парк сідайте на перший потяг, виходьте на Квінз-парк і переходьте на інші гілки за потребою», «Гілка Гаммерсміт-енд-Сіті» та «Ти ближчий, ніж уся