Марія Хіміч - Байстрючка

рот. Переді мною вихилясувалися «ашники». Їх тепер очолював Ваня. Він геть змінився, його обличчя вихудло, зблідло. І було дуже злим.

— Несіть її у підсобку. Ось ключі, — він покрутив на пальці зв’язку ключів.

Хлопці підхопили мене, як кволу маріонетку, і я опинилася у вузькій комірчині. Під стінами стояли відкриті банки із засохлою фарбою, відерця, у яких мокнули кісточки. Мій рот продовжували затискати.

— Я перший, — Ваня покосився на своїх дружків і по-півнячому випнув недорозвинену грудну клітку.

Ті задоволено заржали. Я відчайдушно засмикалася. Укусила за руку мого цербера, той послабив хватку. Цього було досить і я заверещала:

— На допомогу! Хто-небудь!

— Тихо, дурепа! — мій рот знову затиснули, міцно, уже не вкусиш.

— Я тебе вже давно пригледів, — Ваня посміхнувся тупою божевільною посмішкою.

Двері вилетіли, мало не прибивши всю гоп-компанію. Ваня зависнув наді мною, ніби вже він був маріонеткою. Його хтось тримав за одяг. Це був Марко! Його ірокез стирчав, як безліч стилетів. Усі «ашники» з переляку розбіглися.

— Відпусти його, — попросила.

Ваня торкнувся ногами землі й приготувався втікати.

— Не так швидко. Навіщо ти це зробив? Навіщо хотів мене образити? — підійшла до Вані настільки близько, що відчувала, як його шкіра сочиться потом.

— Я… Не знаю… Мій батько… Він утік, — мимрив хлопець.

— Відповідай! — крикнула.

— Відповідай. — Марко знову взяв Ваню за шкірку.

— Я хотів бути, як батько, — прошепотів Ваня, — він водив мене… До Настуні. Я спав із нею… Батько мене змушував…

— Замовкни! — наказала. — Марку, ходімо до директорки. Хай сама з Ванею розбирається.

— Ходімо, — Ірокез міцно узяв за руку Ваню, вище ліктя.

Дорогою ми майже не перемовлялися. Я не хотіла, щоб Ваня почув щось зайве про мене чи Марка. Покидьок! Мене починало нервово трусити. У приймальній секретарка здивовано знизала нас очима.

— Нам потрібно до директорки! — сказала я.

— Що сталося? — запитала секретарка, і її цікавий ніс сам по собі заворушився.

— Просто впустіть нас, і все, — утрутився Ірокез.

Ваня жалісно заскімлив — Марко мимоволі стиснув його за руку сильніше. Секретарка зневажливо хмикнула й зайшла до директорки. За хвилину вийшла й запросила нас до неї.

Директорка, пишна пані — Ольга Костянтинівна зі смішним прізвищем Ряба, саме приготувалася почаювати. На її столі лежало шоколадне печиво, а в чашці вистигав чорний чай з лимоном. Вочевидь, на великій перерві директорка не мала часу перекусити. Я розповіла про напад на мене «ашників» і про що зізнався Ваня.

— У вас є диктофон? — запитав Марко.

У директорки він і справді був — старенький касетник, який покашлював, коли працював. Ваня повторив своє зізнання — уже для запису. В Ольги Костянтинівни були очі завбільшки з блюдечко, на якому лежало її шоколадне печиво.

— Треба подзвонити в міліцію. І до служби в справах неповнолітніх, — нарешті мовила вона.

Я без дозволу взяла одне шоколадне печиво й неквапливо зжувала його. Мій настрій невпинно покращувався.

68
Марко

Моя мама кинула мені в спину повідомлення, що дзвонила Ксенька, як мішок із горіхами — так само важкий і шарудкий, наповнений кулачками плодів, я ледь приховав, як сильно це мене вдарило. У сестри щось сталося! Потрібно було діяти швидко й безкомпромісно. Кинувся знову до батькової хати. Брати вже пішли до школи, а батько спокійно снідав у компанії дружини на веранді. Я намагався виглядати якомога стриманіше. Посміхнувся й попросив подзвонити з їхнього телефону.

— Так, звісно, — сказав Ярослав.

Тітка Наталка взялася в кухні перемивати тарілки, тактовно причинивши за собою двері. Набрав номер телефону квартири Ксеньки. Двічі. Ніхто не підходив, щоб зняти слухавку. О Боже! Я витер змокрілий лоб.

— Що сталося? — запитав батько. — Це щось пов’язане з твоєю матір’ю?

— Майже, — коротко розповів, хто така Ксенька і якого величезного зуба має на неї моя мати.

— Ти, може, знаєш номер телефону сусідів цієї дівчини? — Ярослав весь сконцентрувався, як один суцільний нерв.

Сусіди, сусіди! Перед очима постала книжка Степана… Як його прізвище? Борисюк.

— У вас є телефонна книжка містечка Р.?

— Хе, у мене є телефонна книжка всієї області! — батько дістав її й почав гортати. — Є такий! Дзвони!

Степан відповів майже відразу. Розповів про нічний напад на квартиру родини моєї сестри, що її матір та одного школяра підозрюють у викраденні дівчини й убивстві вчителя танців, хоча є ще один підозрюваний, бізнесмен