Гарольд Роббінс - Пірат

— Звідки мені в біса знати? — огризнулася вона сердито. — Ти ж наказав мені не вистромляти голови.

— Але ж тобі призначалося бути передовим розвідником.

— То розтлумач мені, як би я робила і одне і друге,— кинула вона саркастично,— «взнати, що твориться, не вистромляючи голови з шанця».

Він мовчав. Без єдиного слова витяг пачку сигарет і простяг одну їй. Вона взяла її, і він підпалив сигарети обом.

— Я вважала, що курити нам заборонено,— сказала вона.

— А, пішли вони кобилі на капсуль,— сказав він. — Мені вже набридло грати в оці тупі ігри.

— Коли підійде взвод?

— Не раніше, як стемніє. Ми вирішили, що до тих пір вирушати їм небезпечно.

— То чому ж сюди прийшов ти?

Він зиркнув на неї, очі його були похмурі.

— Хтось же мусив передати тобі про зміни в плані.

Вона здивовано подивилася на нього. Він міг би послати кого-небудь іншого, самому йому йти було не обов'язково. Та вона здогадалася, чому прийшов власне він. Дотепер вона залишалася єдиною жінкою у взводі, котрою він не заволодів.

Її це не дуже обходило. Вона могла б удовольнити його, в разі потреби. Або якби хотіла. В багатьох аспектах все стало набагато доступнішим. Усі традиційні мусульманські табу зникли. Жінкам сказали, що в боротьбі за волю їхнім обов'язком стало приносити втіху і задоволення чоловікам. У новім вільнім суспільстві ніхто не посміє закинути в їхній бік криве слово. Це — просто ще один спосіб, яким жінка може допомогти здобути перемогу.

Він зняв зі свого ременя баклажку, відгвинтив ковпачок, відхилив голову, і вода цівкою повільно полилася йому в горлянку, потім простягнув їй. Вона капнула на пальці і змочила собі обличчя.

— О Аллах, як же пече,— сказав він.

Вона кивнула, повертаючи баклажку.

— Тобі повезло,— сказала вона. — Я вже дві години без води. В тебе її не вистачить до темноти.

Вона знову перевернулася горілиць і насунула на лоб козирок шолома так, щоб прикрити очі від сонця. Намагалася принаймні влаштуватися зручніше, чекаючи сутінок. Через деякий час вона відчула на собі його погляд. Через зіщулені повіки вона бачила, як жадібно він на неї дивиться. Вона ясно уявляла темні плями поту на її бавовняній уніформі: під пахвами, вниз по стану і на промежині її штанів. Нібито вона намітила шлях до потаємних місцин.

— Я спробую відпочити,— мовила вона,— ця спека виснажила мене.

Він нічого не відповів. Вона подивилася на небо. Воно було блакитне, саме того відтінку, що, мабуть, завжди з'являвся під кінець літа. Дивно, що все так влаштовано. Раніше вона завжди пов'язувала цю барву з закінченням літніх канікул і поверненням до школи. В її пам'яті зринули спогади. Був день, подібний цьому, під цими самими блакитними небесами, коли мати сказала їй, що батько збирається розлучитися. Заради тієї американської сучки. Через викидень, що лишив її безплідною, таким чином вона не могла народити йому сина.

Того дня Лейла гралася на пляжі зі своєю старшою сестрою, коли раптом з'явилася Фаріда, їхня економка. Вона була незвично збуджена.

— Негайно йдіть додому,— сказала вона. — Ваш батько від'їжджає, і він хоче попрощатися з вами.

— Гаразд,— мовила Лейла. — Ми тільки переодягнемося — скинемо мокрі купальники.

— Ні,— різко кинула Фаріда. — На це немає часу. Ваш батько поспішає.

Вона повернулася і хутко пошкандибала до будинку. Вони рушили слідом за нею.

— Я думала, що тато ще трохи побуде з нами,— сказала Амаль. — Чому він їде?

— Я не знаю. Я — лиш служниця. Розпитувати чому — не моя справа.

Дівчата перезирнулися. По ідеї, Фаріда мала знати геть усе. Коли вона говорить, що не знає, то лише тому, що не хоче, щоб знали вони.

Перед боковими дверима будинку вона зупинилася.

— Обтрусіть із ніг пісок,— наказала вона. — Батько чекає на вас у передньому салоні.

Вони швидко витерли ноги і вбігли в будинок. Батько чекав біля передніх дверей. Джабір уже виносив його валізи до автомобіля.

Раптом Бейдр повернувся до них й усміхнувся. Та в його очах була якась дивна темна печаль. Коли вони підбігли до нього, він присів на одне коліно, щоб обняти їх.

— Я такий радий, що ви прибігли вчасно,— сказав він. — Я боявся, що мені доведеться поїхати, не попрощавшись з вами.

— А куди ти їдеш, татку? — спитала Лейла.

— Я мушу поїхати знову до Америки у важливій справі.

— Я думала, що ти побудеш із нами,— сказала Амаль.

— Я не можу.

— Але ж ти обіцяв покататися з нами на водних лижах,— сказала Лейла.

— Вибачте мене,— здавалося, що йому забило дух, і раптом його очі сповнилися сльозами. Він міцно притис їх до себе. — Поводьтеся добре, як належить дівчатам, і слухайте свою маму.

Щось було не так. Вони це відчували та не могли второпати, в чому тут справа.

— А коли повернешся, візьмеш нас кататися на водних лижах? — спитала Лейла.

Батько не відповів. Замість того він притискав їх до грудей ще міцніше. Потім рвучко відпустив їх і звівся на ноги. Лейла підвела на нього очі і подумала: «Який він гарний. Ні в кого немає такого татка, як у нас».