Євген Є - Мій тато — кілер

— по кулях, немов по сходах, — злетіти нагору. І опускаючись на крилах — розкритих бортах куртки, — вистрелити у відповідь. І якщо вчора це була тільки гра, то тепер ми воювали на межі потемнілих від напруги м’язів — заскочити на поруччя сходів і, сковзаючи по них, стріляти в китайців, які звивалися між кулями.

І знову зловити одного з них:

— Хто тебе послав?

Але він висів у тисках моїх пальців байдужим смертником. «Можеш убити, але я не скажу». І це при тому, що він не зрозумів жодного мого слова.

А іноді зупиняєш себе в спалаху люті і страшним зусиллям відводиш притиснутий до чола ворога пістолет.

8

Двоє поліцейських просто опинилися в мене на шляху.

— Пардон, — сказав я, несподівано для себе переходячи на французьку і розкидаючи їх плечима в різні боки. Вони попадали, з них позлітали кашкети, а з одного навіть черевик. Звичайно, поліцейські вирішили зловити мене, але варто було їм устати, як по їхніх спинах, попередньо знову їх перекинувши, пробігло півтора десятка китайців.

(9.. 10..)

11

Мені вдалося відірватися, і я заскочив у телефонну будку, ледве помістившись у ній.

Я набрав Дмитра.

Телефон не відповідав.

Я набрав Сашка.

«На жаль, з певних причин я пішов з дому, — сказав мені автовідповідач. — Але якщо вам треба щось сказати, то зробіть це після сигналу».

— Сашку, — тільки й сказав я, побачивши крізь скляну стіну будки'усміхнене обличчя китайця.

— Знайшов? — запитав я.

Він кивнув.

— Радієш?

Китаєць знову кивнув.

А я вдарив слухавкою через розсип скла, що розлетілось від удару, прямо в ніс. Потім, захистившись дверцятами будки (вона теж розсипалася скляним кришивом) від удару другого китайця, відірвав слухавку разом із проводом від телефонного апарата.

Із неї вийшов зовсім непоганий кистень…

…Це була третя телефонна кабіна, яку ми розбивали за цей день…

11 (дубль два)

— Джань-джань-джань, — переговорювалися китайці, відгрібаючи від дверей ванної розбитий на крихту мармуровий столик. — Джань-джань-джань, — до цього вони розбили письмовий стіл і ліжко з кімнати для гостей.

Тепер один з них поплескав по різьблених дверцятах шафи для одягу, і, знову сказавши один одному «Джань-джань-джань», китайці потягли його до ванної.

— Навіщо тобі це? — запитував я три роки тому.

Ще тоді, коли Сашко тільки встановлював по всій своїй квартирі сталеві двері.

— Пригодиться, — відповів він тоді мені.

І таки пригодилося: третю годину він ховався у ванній, не знайшовши там кращої зброї, ніж розпатлана зубна щітка і пара стоячих шкарпеток, а китайці все ніяк не могли витягти його звідти.

— Джань, — сказав один із них, і вони зробили крок.

— Джань, — розмахнулися.

— Джань! — і шафа гримнулася в сталеві двері ванної, навіть не подряпавши їх.

(12.. 13..)

14

Промоклий під вечірнім дощем, я біг по мерехтливих калюжах до сяючої вогнями станції метро. Потрапити монетою в щілину турнікета — для таких фокусів я занадто втомився, а тому, просто перестрибнувши через турнікет, побіг сходами вниз до платформи.

«Рух тінню» застосовується тоді, коли дух супротивника тобі неясний. У двобої, якщо супротивник тримає меч позаду чи збоку, тобто так, що ти не можеш зрозуміти його намірів, завдай облудного удару, і супротивник покаже меч, вирішивши, що зрозумів тебе. Отримавши вигоду від того, що тобі відкрилося, ти напевне зможеш перемогти. Якщо будеш недбалим — утратиш ритм.

Вивчай це положення як слід.

А вагон метро виявився порожнім. Мало того, слідом за мною встигли заскочити одразу семеро китайців.

Я спробував відірвати поручень, але це виявилося мені не під силу.

Я вискочив на сидіння, коли вони побігли до мене, і, відштовхнувшись від нього, вдарив у розвороті на триста шістдесят градусів. І це мені вдалося зовсім непогано.

Ми билися довго. Занадто вже тісно було тут для того, щоб китайці могли напасти на мене всі