Ніка Нікалео - Любові полум’я

— Не треба, — одразу зрозумів її жест охоронець. — Мені тут дуже добре платять.

Віола вийшла на вулицю. Ще раз глянула у бік парку, пацієнта у візку там не було. Плавним рухом вона зняла капелюха, під яким приховувалася голівка з акуратним каре. І сіла у свій автомобіль.

— Ми даремно сюди приїхали, мамі? — поцікавилася донька, коли та сіла у машину.

— Ні, Вікі. Все О.К. Я зробила усе, що могла. І віддала те, що давно хотіла віддати… — відповіла Віола, завівши двигун.

— Дзвонив daddy, — повідомила дівчинка. — Хвилювався, що у тебе відключений телефон.

Віола глянула на свою мобілку. Справді, сіла батарея. Вона ввімкнула зарядку.

— Honey, always it’s okay! — запевнила чоловіка. — No-no, I am fine. Yes, I saw him. But… I’ll tell you later… I love you too. І miss you, honey!

— Ну, поїхали, Вікторіє! — і Віола рушила з місця.

Коли вони звернули з дороги, що вела до пансіонату, і виїхали на кільцеву Трускавця, вона пригальмувала. Скрушно оглянулася у бік сумної будівлі і, з якимсь незрозумілим, прихованим для дитини змістом сказала ніби сама собі:

— Змінювати щось — страшно, тому що не знаєш, що буде далі… Доля всміхається часто, та не усім. Але якщо б я колись не змінила свого життя, то ніколи так і не дізналася б, яким воно могло би бути.

— Я люблю тебе, мам!

— І я тебе дуже люблю.

Про автора

Ніка Нікалео — псевдонім української журналістки і письменниці, автора і ведучої літературної сторінки на ТРК "Львів", генератора ідей і двигуна Львівського жіночого літературного клубу. Вона співпрацює з журналами "Ангелятко" та "Пізнайко", газетами "Високий замок" та "Життя. Історії". "Усе роблю з любов'ю" — таке її гасло. Пристрасна любов до рідного краю, "гордої хвоїної краси Карпат" ниточкою походить крізь усі її твори. Цей позитив і доброзичливість авторка вкладає у свою творчість. Омріяна відзнака у фіналі конкурсу "Коронація слова — 2010" з романом "Dolce Vita…" стала каталізатором активної літературної діяльності. У 2012-му році оповідання "Проклята" було визнане одним з найкращих у конкурсі новел від міжнародного літературного журналу "Zeitglas" ("Склянка часу"). У 2013-му році "Віола", як у народі вже прозвали роман "Любові полум'я", публікується з відзнакою "Вибір видавця" від українського літературного Оскара у видавництві "Аверс".

"Часом письменнику не треба вигадувати сюжет та конструювати характери героїв, аби написати яскравий захопливий роман. Досить зазирнути за лаштунки життя і воно саме підкаже авторові сотні невигаданих історій із живими героями та їх справжніми радощами і смутком, перемогами й поразками, правдою й оманою, пеклом і раєм…

Особливо, якщо йдеться про кохання.

Кохання велике, справжнє, розділене навзаєм, але… Без сумніву, не одна жінка впізнає себе у закоханій Віолі, адже чи не в кожної у житті був такий "заборонений" чоловік, до якого рвалося серце, але з яким розвели люди. Бо "не можна". Бо "гріх". Бо "що скажуть сусіди". А опісля, коли чужу честь і гідність "врятовано", ніхто з "рятівників" чомусь не почувається винним за два розтрощених серця і дві скалічені долі.

Віола зробила свій вибір.

Якби за мотивами цього роману зняли художній фільм, то була б, мабуть, драма, що своєю відвертістю й запалом пристрасті підкорила б увесь світ. Але цей роман треба покласти на музику. Зробити з нього оперу. І то вийшов би найкращий роман-опера про кохання нарівні з "Тоскою", "Аїдою" та "Кармен". Адже львівська письменниця Ніка Нікалео. яка за реальними подіями написала цей роман, є не лише палкою шанувальницею й знавцем класичної музики, але й талановитою піаністкою, здатною відтворити найглибші хвилювання людської душі у музиці. Тож її роман не просто читається-уявляється, як належить добрій книжці із задатками до кінематографічності. Її роман звучить."

Вікторія Гранецька — письменниця,

володарка Гран-прі "Коронації слова"

Примітки

1

— Я давно вже не чув такого натхненного і щирого виконання. А про ваші вокальні дані і говорити годі. Ви — друга "Саломеа". У мене є для вас дуже цікава пропозиція…

— Так, сеньйоре Веронезе. Я вас уважно слухаю, — її серце пришвидшено застукотіло.

— Я б хотів обговорити з вами можливість гастролей у нас влітку. А в подальшому, якщо ми домовимося, роботу за контрактом у Ла Скала…

— О, пан диригент поспішає, — одразу заметушився директор оперного. — Ми не готові ось так, одразу відпустити нашу приму на роботу.

— Тільки з вашого дозволу, сеньйоре директоре.