Ренделі Фрейкс - Термінатор

повалившись на поміст, насилу вирвала ногу з рук Термінатора. Схопившись за рукоятку щитка огорожі, опустила її донизу, і в той самий момент, коли Термінатор досяг краю плити, щиток опустився. Клацнув замок.

Кіборг зіткнувся з перешкодою. Пролунав звук важкого удару.

Захекана Сара впала на спину, дивлячись на рештки людиноподібної машини, що намагалися пробитися крізь огорожу. Руки кіборга рухалися у вузькому просторі між плитами, а очі пильно стежили за Сарою. Націлившись на її пульсуючу шийну артерію, кіборг пустив у хід свій гідравлічний біцепс. Рука кіборга просувалася до Сариного горла. Пальці стискалися й розтискалися в кровожерливому прагненні задушити жертву. Сара відсахнулася. Термінатор протиснув крізь щиток плече. Його пальці подряпали дівчині ключицю.

Сара підняла руку й намацала помічену нею раніше панель управління. Її тремтячі пальці були за чверть дюйма від кнопки.

Термінатор рвонувся вперед, зімкнувши пальці на тілі дівчини. Вона розпачливо закричала і, підхопившись, з усієї сили втопила кнопку в панель. Червону кнопку.

Час зупинився.

У мертвій тиші Сара зазирнула в очі Термінатора, що дивився на неї знизу, і чітко відчувала в себе на шиї металеві пальці. Гідравлічний сорокатонний прес тим часом стискав Термінатора своїми мідними плитами. Сара з насолодою спостерігала за тим, як повільно звужувалася щілина, в якій опинився Термінатор.

Кіборг витягнув нагору руку та щосили напружився. Його погляд, як і раніше, було спрямовано на Сару. Розташовані на кістяку датчики зафіксували надзвичайно сильну деформацію. Навіть суперсплав не міг витримати такого тиску. Механічна плита зі скреготом опускалася дедалі нижче — невблаганна, як сам Термінатор.

Тіло Термінатора поволі руйнувалося. Оточена могутнім захистом електронна схема розсипалася на порох. Порушувалися зв’язки, енергія прямувала альтернативними каналами, що розривалися один за одним. Перевантаження мікропроцесорного мозку спотворило свідомість Термінатора. Вираз болю та страху на обличчі його жертви змінювався жагучою радістю. Це було останнє, що побачив Термінатор перед тим, як прес розчавив йому око.

Платформа зупинилася, майже досягнувши рівня автоматичного відімкнення. Друге око Термінатора яскраво спалахнуло і згасло назавжди.

— Тобі кінець, покидьку! — похмуро, без усякої радості вимовила Сара.

ДЕНЬ ТРЕТІЙ

Леокадія, 7.45 ранку

Сара знепритомніла. Коли отямилася, верстати було відключено, в цеху стояв гамір. Завивали сирени. Повискували шини. Лунали збуджені голоси. Дівчину підняли і дбайливо поклали на носилки. На мить їй удалося сфокусувати увагу, але вже за секунду все знову розпливлося перед очима. Поліція, санітари, зіваки…

Коли Сару клали до карети «швидкої допомоги», вона побачила поруч темний фургон з написом «Коронер»[8]. У фургон вантажили якийсь мішок. Сара зрозуміла, що в ньому тіло Різа. Дверцята «швидкої» зачинилися, і Сара, не встигнувши розплакатися, знову поринула у блаженне забуття.

Санітарна машина помчала геть.

* * *

Грег Сіммонс поправив комірець костюма й рушив до свого офіса. Добрячий початок робочого дня! Його зупинив давній товариш асистент Джек Кролл — дебелий рухливий хлопець. Він мав інтелект генія і примітивну свідомість кокер-спанієля.

— Грегу! Погляньте-но сюди! — закричав Джек.

На його долоні лежала невелика мікросхема. Грегові ніколи не доводилося бачити подібної. У корпус діаметром приблизно тридцять п’ять міліметрів було вмонтовано схему на перший погляд безглуздих, але, можливо, дуже важливих з’єднань. Що це за схема?

— Де ти її взяв?

Джек показав на складальну лінію в задній стіні будинку.

— Я туди не збирався йти, та все-таки прослизнув крізь поліцейський кордон, бо ця річ…

Грег поклав руку на плече Джека й сильно вщипнув його. Той завив і спробував вирватися. Але Грег кивком указав йому на патрульного, який стояв за шість футів. Грег із Джеком рушили до автостоянки — якнайдалі від своїх колег і очей керівників. Асистент пояснив, що знайшов мікросхему в купі якихось дивних уламків. Здивований Грег із дедалі більшим хвилюванням крутив її в руках.

— Ти показував це босові?

Джек зробив ображене обличчя:

— Ні, Грегу. Я відразу поніс її вам. Ніхто не знає, що мікросхема в мене.

Грег задоволено кивнув:

— Молодчага! Залиш її собі.

— Що? — здивовано запитав Джек. — Ви не хочете показати її містерові Р. та містерові Д.?

— Навіщо? Щоб старигань Клейнхауз одержав грант на дослідження? Ми з тобою сидимо на жалуванні. Нас найняли, щоб ми розробляли всілякі штукенції. Навіщо ми будемо пахати задля босів?

— Так що ж ми маємо робити?

Грег подивився в здивовані очі приятеля. Джек був скарбом, неперевершеним генієм електроніки. Упаковку здатен роздивитися кожен. Грег же бачить начинку — і в цьому його головна перевага. Отже, вони з Джеком організують свою власну справу. Маленький офіс, скромні меблі. Одним словом, прикриття для лабораторії. Заради цього «він готовий закласти свій будинок, автомобіль, дружину, дітей і відібрати в Джека всі його заощадження. Вони зорієнтуються в конструкції мікросхеми, яка, судячи з усього, є мікропроцесором новітньої системи. Вони знайдуть їй застосування!

* * *

Усе це зайняло трохи більше часу, ніж спочатку думав Грег. Якщо бути абсолютно точним — шість місяців і чотири дні. Їхня витівка увінчалася успіхом. Вони отримали позику, запатентували схему й почали чекати, що хтось укотить їм позов. Але цього не сталося. Ніхто не мав і гадки про те, що це за чортівня. Немовби мікросхема прилетіла до них з іншої планети. Але це було лише початком шляху, що приведе друзів до багатства, про яке вони не могли навіть мріяти.

Уже за два роки Грег та Джек сталій власниками компанії, більшої, ніж та, звідки вони звільнилися після «винаходу» мікросхеми. Однією з найсерйозніших проблем, з якою вони зіткнулися під час становлення компанії, була її назва. Безліч фірм використовували практично всі імена, що звучали «по-електронному». Аж якось Джек увійшов до офіса, сяючи радісною усмішкою, і оголосив, що придумав гідну назву. Грег схвалив його вибір, і вже наступного дня вони зареєструвалися під назвою «Кібердайн Системз».

Згадуючи про минуле, про той неймовірний і заплутаний ланцюг випадків, що привів їх до успіху, Грег мусив визнати, що все було визначено надприродними силами. Як же інакше, чорт забирай?!

СТО ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ ДЕНЬ

Буенавентура, Мехіко, 7.46 ранку

Сонце тільки піднімалося над зубцями далеких гір, а рівнина вже розжарилася від майже полуденної спеки. До того ж повітря наситилося вологою. «Погода, як це часто буває в Мексиці, мінлива», — збайдужіло думала Сара, проїжджаючи у відкритому джипі дорогою, яку можна було лише назвати шосе. Каштанове волосся жінки розвівалося, неначе прапор. На колінах Сари, під уже наміченим животиком, який мав стати Джоном Коннором, затишно примостився «кольт пітон-365». Пістолет було