Урсула К. Ле Гуїн - Сказання Земномор'я

— Хай уже він влаштує цей бенкет, добре, Ді? І постарайся хоч трохи теж повеселитися, дозволь собі це.

— Добре, — сказав він, бажаючи її втішити.

Голден замовив величезну кількість пива, різних страв, всякі феєрверки, але музикантів Діамант вирішив запросити сам.

— Ну, зрозуміло, ми прийдемо! — сказав йому Тарра. — Такий відмінний привід! Гріх його пропустити. Та будь-який флейтист відразу сюди прибіжить, дізнавшись, що твій батько бенкет влаштовує!

— Добре. Можеш передати всім своїм музикантам, що заплатять їм, як годиться.

— Ох, та вони заради однієї слави на такому бенкеті грати готові! — сказав музикант Тарра, акуратний довговидий чоловік років сорока з більмом на оці. — Може, ти і сам з нами разок зіграєш, а? У тебе чудово виходило, поки ти вибиванням грошей не зайнявся. І голос у тебе теж був непоганий. Над ним би ще трохи попрацювати, і відмінно б вийшло.

— Сумніваюся, — сказав Діамант.

— А ця дівчина, що тобі подобалася, дочка тієї відьми, Роза, теж десь в наших краях поневіряється. Я чув, вона з Лаббе втекла. Ну то Лаббе, звичайно, теж заявиться. І вона з ним.

— Ось і побачимося, — сказав байдужим тоном Діамант і пішов геть, величезний, красивий і до всього байдужий.

— Ти ба, зазнався як! Не може просто так постояти і поговорити з людиною, — пробурчав Тарра. — Це ж я його всьому вчив! І на арфі грати, і взагалі! Та хіба стара дружба для багатих що-небудь значить?

Шпильки Тарра сильно зачепили Діаманта, а думка про прийдешній бенкет гнітила так, що він в результаті абсолютно втратив апетит і навіть зрадів, сподіваючись, що захворів і не зможе бути присутнім на святі. Але в призначений день він все ж туди з'явився. Не такий, правда, радісний, як його батько, але все ж посміхався і навіть танцював. Там зібралися численні друзі його дитинства; половина з них вже встигла переженитися, але все ж вистачало і любовних парочок, флірту і всього такого іншого. Зграйки гарненьких дівчат так і вилися навколо красеня Діаманта, і він, випивши чимало відмінного пива, звареного знаменитим Геджем, виявив, що цілком здатний і музику слухати, і під цю музику танцювати, і базікати і сміятися з гарненькими дівчатами. Він танцював з ними з усіма по черзі, а потім знову і знову — з тією, яка встигала «вчасно появитися», і, треба сказати, кожна намагалася якось ненароком це зробити.

Це був найкращий з усіх бенкетів, які коли-небудь давав Голден. На майданчику для танців, влаштованому трохи віддалік від його будинку, щосили веселилася молодь, а на міській площі розкинули намет, де люди старшого віку могли спокійно посидіти, випити, закусити і вдосталь попліткувати. Всі діти отримали в подарунок новий одяг і теж були дуже задоволені, тим більше що жонглери і лялькарі — деякі з них були найняті спеціально, а деякі прийшли самі, щоб по можливості отримати і свою частку дрібних монет і безкоштовного частування, — влаштували відмінне видовище. Будь-яке свято завжди привертає мандрівних лицедіїв і музикантів; це їх хліб, і їм, навіть якщо ніхто їх спеціально і не запрошує, завжди раді. Трохи віддалік, під великим дубом бродячий сказитель монотонно і співуче під тужливі звуки волинки виконував «Подвиг Повелителя Драконів» для досить великої групи любителів старовинних героїчних пісень. Коли оркестр Тарра, що складався з арфіста, флейтиста, скрипаля і барабанщика, зробив перерву, щоб закусити і освіжитися напоями, їх місце зайняла якась нова група музикантів.

— О, та це ж Лаббе! — вигукнула гарненька дівчина, яка стояла найближче до Діаманта. — Давайте, давайте! Вони тут кращі за всіх!

Лаббе, світлошкірий і фатуватий хлопець, грав на дерев'яному ріжку. У його групі були також скрипаль, барабанщик і… Роза, яка грала на флейті. Вони блискуче зіграли перший танець, ритмічний і швидкий, який виявився занадто швидким для деяких танцюристів. Діамант і його партнерка, втім, залишилися в колі до самого кінця, і глядачі плескали і підбадьорювали їх вигуками.

— Пива! — крикнув Діамант, витираючи піт з чола, і його тут же потягли до столу і з усіх боків оточили галасливі веселі юнаки і дівчата.

І раптом він почув, як позаду музиканти заграли нову мелодію. На цей раз, власне, грала одна лише скрипка, сумним високим голосом виводила: «Куди прямуватиме любов моя».

Діамант залпом осушив цілий глечик пива, і оточуючі його дівчата із захопленням дивилися, як від ковтків рухаються м'язи на його сильній шиї, і сміялися, і перемовлялися, і підштовхували одна одну, а він, випивши, лише струсився всім тілом, як кінь, якого здолали мухи, і сказав:

— Ні, я не можу!.. — І зник в темряві за шатром з напоями.

— Куди це він? — здивувалися його приятелі. — Нічого, повернеться! — І вони продовжували базікати і сміятися.

Скрипка замовкла.

— Темна Роза, — тихо гукнув він її, стоячи зовсім поруч в темряві. Вона обернулася, і їхні погляди зустрілися. Їхні обличчя, власне, були майже на одному рівні, хоча Роза сиділа, схрестивши ноги, на узвишші для музикантів, а Діамант стояв біля цього підвищення.

— Підемо на наше місце? — попросив він.

Вона не відповіла. Лаббе, дивлячись на неї, підніс до губ свій ріжок. Барабанщик вдарив в барабан, і вони заграли моряцьку джигу.

Коли ж Роза знову обернулася, шукаючи очима Діаманта, то його вже й слід прохолов.

Тарра зі своїм оркестром повернувся приблизно через годину і навіть не подякував їм за надану можливість перепочити. Навпаки, він досить сердито перервав на середині виконувану оркестром Лаббе мелодію і велів йому забиратися.

— Соплі спершу підбери, щипач нещасний, — заявив йому Лаббе. Тарра, зрозуміло, образився, а люди навколо відразу розділилися на два табори, і поки розгорялася суперечка, Роза засунула свою флейту в кишеню і тихо вислизнула геть.

Осторонь від освітленого ліхтарями майданчика було зовсім темно, але вона і в темряві знайшла дорогу дуже швидко, бо добре її знала. Він, звичайно, був там. Верби за ці два роки ще підросли, і тепер в верболозі майже не залишилося вільного місця, щоб можна було присісти: усюди стирчали з землі молоді пагони та погойдувалися довгі звисаючі майже до землі гілки дорослих дерев.

Музика заграла знову, далека, заглушувана вітром і шепотом річки.

— Чого тобі від мене потрібно, Діамант?

— Всього лише поговорити з тобою.

У темряві вони здавалися один одному тінями.

— Ну, кажи, — сказала вона.

— Я хотів попросити тебе поїхати зі мною