Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

У 1943 році за протекцією фон Неймана Станіслав приєднався до «Манхеттенського проекту» – програми створення американської атомної бомби. Звичайно, Улям, як і інші учені зі світовими іменами, що брали участь в цьому проекті, чудово розуміли, що працюють над зброєю, яка водномить здатна знищити десятки і сотні тисяч життів. Але потрібно враховувати і те, що, по-перше, Друга світова війна була в самому розпалі, а по-друге, з погляду фізики робота над атомною бомбою дозволила зробити просто неймовірну кількість блискучих відкриттів.

Після створення атомної бомби С. Улям прилучився до роботи над проектом термоядерної зброї. Цікаво, що в роботі над водневою бомбою і в СРСР, і в США склалася приблизно однакова ситуація: основні ідеї лідерів створення водневої бомби – Зельдовича і Теллера відповідно, показали свою повну неспроможність. Станіслав Улям перевірив розрахунки Теллера і переконався, що вони не працюють. Теллер, людина дуже амбітна, скаженів, коли виходець зі Львова стверджував, що його підхід не дозволяє генерувати достатньо тепла для початку реакції синтезу, тобто термоядерної реакції. А незабаром Улям, використовуючи новий могутній на ті часи комп’ютер, знайшов потрібне рішення: необхідно використовувати дві атомні бомби, висаджуючи одну вслід за другою, і тоді почнеться термоядерна реакція. Теллер використав ці результати для розробки надійного термоядерного пристрою. Внесок Уляма був настільки вагомим, що Едвард Теллер був просто змушений включити його ім’я в патент на винахід водневої бомби.

Хоча Станіслава Уляма найчастіше згадують як одного з винахідників водневої бомби, сам учений вважав своїм найбільшим винаходом так званий «вибуховий», або «ядерний космічний двигун внутрішнього згорання». Улям описав цей пристрій у 1947 році, надихнувшись романом Жюля Верна «Із Землі на Місяць». Цей проект, здавалося, відкриває просто фантастичні перспективи – недаремно у команди учених був девіз: «Марс – до 1965 року, Сатурн – до 1970-го!». Але проект виявився дуже дорогим, і всі сили США були кинуті на випередження СРСР у «космічній гонці».

Коли проект ядерних космічних двигунів був зупинений, Улям переключився на абсолютно інше завдання – досягнення біології, перш за все відкриття ДНК, надали цікаві перспективи використання математичних методів. Практично до найостанніших днів життя Станіслав Улям працював над створенням мови програмування для вирішення біологічних завдань. Крім того, він написав декілька книг, так би мовити, математико-філософського характеру, а також автобіографічну книгу «Пригоди математика». Помер Станіслав Улям 13 травня 1984 року в місті Санта-Фе.

Могила Петро Симеонович

(1596/1597—1647)

Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі, засновник Києво-Могилянської академії, церковний і освітній діяч

Аристократичний рід Могил був одним з найвідоміших і наймогутніших у Молдавії і Валахії (на той час володіння імперії Османа), і деякі історики припускають навіть, що своїм корінням він сягав часів Римської імперії. Історикам вдалося більш-менш точно встановити день народження Петра Могили. В одному з присвячених йому панегіриків сказано, що він «народився незадовго до свята Різдва Христового, а саме 21 грудня [за ст. стилем], в день пам’яті київського митрополита св. Петра, на честь якого йому і дано ім’я Петро». А ось рік, в якому він народився на світ, учені трактують по-різному. Більшість дійшли висновку, що це 1596-й, але існують версії, в яких називаються і 1597-й, і 1590-й, і навіть 1574 рік, що додає митрополитові двадцять років життя.

Про дитинство Могили відомо тільки те, що ріс він у Молдавії з п’ятьма братами і рано залишився сиротою – у жовтні 1607 року його батько був отруєний політичними суперниками. Через декілька місяців через негативне ставлення до їх родини нового молдавського воєводи мати з дітьми переїхала до Польщі, де у роду були зв’язки. Опікуном юного Могили став коронний канцлер і гетьман С. Жолкевський. Під заступництвом цієї патріотичної і релігійної людини Петро перебував аж до битви під Цецорою (1620). Жолкевський загинув у програному туркам бою, а його протеже, який тоді вже був старшиною польської армії, дивом залишився живий. Тепер протектором Могили став гетьман Хоткевич, з яким він брав участь у 1621 році в битві під Хотином.

Наприкінці літа 1627 року Петро відійшов від мирських справ і надів чернечу рясу. Ця дата стала межею між двома періодами його життя – світським і релігійним, молдавсько-польським і українським. Простим ченцем Могила пробув недовго. Вже 16 вересня 1627 року на провінційному сеймі Печерського капітула в Житомирі він був обраний архімандритом Києво-Печерського монастиря. У листопаді того самого року прийшов високий дозвіл від короля Польщі Сигізмунда III, і на день народження (за іншими даними – на Різдво) відбулося посвячення його в сан архімандрита.

Особливу увагу Петро Могила приділяв розвитку культури і науки. Під його опікою була заснована орієнтована на Європу школа латино-польського напрямку при Лаврі (1631), яка пізніше, об’єднавшись з братською школою на Подолі, отримала назву «Могилянської колегії» і стала найзнаменитішим освітньо-науковим центром у Східній Європі. Пізніше цей навчальний заклад був перейменований в Києво-Могилянську академію і став одним з найбільших у світі.

Після кончини Сигізмунда III в 1632 році польський трон зайняв його син Владислав. У прийнятих на сеймі «Пунктах заспокоєння народу руського» серед іншого промовлялось і про призначення нової церковної ієрархії. 3 листопада 1632 року Петро Могила був обраний митрополитом Київським.

Петро Могила пробув у сані митрополита 14 років, і ці роки по праву вважаються українським Ренесансом. Він активно займався реформацією церкви: ввів дисципліну і строгу мораль у монастирях, заборонив двошлюбність серед священиків, заснував церковний суд і повністю підпорядкував метрополії розрізнені християнські братства. При Могилі Київ, який недаремно називали другим Єрусалимом, досяг рівня відомих центрів християнського світу.

Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Петро Могила почив вічним сном 1 січня 1647 року. Сучасник митрополита, письменник Лазар Баранович, писав: «Могила приховала від нас Могилу. При цьому пастирі піднялася у нас добра нива…»

Костомаров Микола Іванович

(1817—1885)

Історик, етнограф, письменник, один із керівників Кирило-Мефодіївського братства

«Історія – це не опис життя вождів і ідей, а опис прагнень, дій і почуттів народу» – таким було кредо Миколи Костомарова, якому він прагнув слідувати впродовж усього свого життя.

Знаменитий історик народився 4 (16) травня