Даніель Дефо - Робінзон Крузо

полоненими губернатора острова, який здався їм спочатку диким і незаселеним, а насправді густо заселений та підкорюється англійським законам. А закони ці такі, що губернатор може стратити їх усіх за заколот і спробу згубити капітана і його товаришів. Дарма що губернатор помилував більшість із них, за винятком Білла Аткінса, він, не вагаючись, доправить усіх бунтівників до Англії, де їхні справи розгляне королівський суд. Щодо Аткінса, то він завтра вранці теліпатиметься в зашморгу.

Це була вигадка, але наслідок виявився саме таким, якого прагнув капітан. Білл Аткінс упав навколішки і благав заступитися за нього перед губернатором, а решта просили капітана іменем Божим не відсилати їх до Англії.

От тоді я й зрозумів, що час нашого звільнення настав.

Немає нічого простішого, ніж залучити цих людей на свій бік і вирушити разом із ними на захоплення корабля. Відійшовши подалі, я сховався в найглибшій тіні, щоб матроси не могли бачити ні мого обличчя, ні дивного вбрання. Я попередив помічника, як йому слід діяти далі, і голосно покликав капітана, а помічник відразу ж підхопив:

– Капітане, сер! Вас кличе до себе губернатор!

Той миттю відгукнувся:

– Передайте його ясновельможності, що я зараз прибуду!

Усі ці хитрощі остаточно переконали матросів у тому, що неподалік перебуває правитель острова зі своїм озброєним загоном.

Коли капітан наблизився до мене, я виклав свої думки щодо штурму корабля. Він вирішив, що мій план чудовий, і ми ухвалили почати його втілення, коли зійде сонце.

Але щоб забезпечити повний успіх, треба було розділити наших бранців. П’ятниці було наказно доправити Аткінса і ще двох неприторенних негідників до гроту, де вже сиділи їхні спільники, а решту, не розв’язавши їм рук, ми помістили в наметі за огорожею, де вони мали переночувати.

Уранці до них вирушив капітан, щоб остаточно з’ясувати, чи можна довіряти цим людям. Увійшовши до намету, він одразу заговорив про злочини, скоєні заколотниками, змалював їхнє тяжке становище і додав, що розраховувати на милосердя влади вони можуть тільки в одному випадку – якщо візьмуть участь у поверненні корабля під його командування. Тільки тоді він проситиме губернатора про цілковите прощення для них.

Неважко здогадатися, що колишні бунтівники не вагалися жодної хвилини. Усі до одного вони присяглись у вірності капітанові й оголосили, що готові довести йому свою відданість і йти за ним хоч у вогонь, хоч у воду.

Тоді капітан мовив, що перекаже їхні слова губернаторові, і, якщо вони виявляться правдивими, прощення їм забезпечено.

Повернувшися, він переказав мені цю всю розмову й додав, що, схоже, на допомогу моряків можна розраховувати. Одначе я запропонував йому повернутися до намету, вибрати п’ятьох міцних матросів, а решті сказати, що більше людей не треба. Усі інші, зосібна й ті, що перебувають в ув’язненні в гроті, залишаться заручниками і, якщо станеться зрада, будуть негайно повішені на березі. Цей захід мав переконати всіх, що з губернатором острова жартувати не варто.

Розділ 45

Суд губернатора

До маленького загону, що мав вирушити на штурм корабля, увійшли капітан, його помічник і пасажир, чотири полонені матроси, які прибули на острів у шлюпці й довели свою відданість, а також п’ятеро з екіпажу бота, захопленого минулої ночі. Заручниками в нас лишалися семеро, яких треба було охороняти й годувати. Цей обов’язок узяли на себе ми з П’ятницею.

Ми мали поладнати шлюпку і бот, знов оснастити їх і забити пробоїну в днищі шлюпки. Тільки після цього можна було виходити в море.

Підготовка до експедиції потребувала чимало сил. Але надвечір усе було готове, і маленька флотилія з двох суденець, якою командував капітан, відчалила від берега у темряві. Капітан перебував на боті, командувати шлюпкою він призначив пасажира. Іще на березі всі члени загону розподілили ролі, які мали виконувати.

Наближаючись у пітьмі до корабля, на якому горів тільки топовий вогонь, капітан звелів кмітливому матросові на ім’я Робін іще здалеку погукати вахтового і сказати, що повертаються обидва судна. Усі матроси цілі, зокрема й команда шлюпки, яка заблукала в лісі, а тому її довелося довго шукати.

Робін теревенив із вахтовим, розповідаючи удавані подробиці пошуків, і забивав йому баки доти, доки бот і шлюпка не підійшли впритул до борту корабля. Тим часом із кают піднялися на палубу молодший боцман і корабельний тесля. Капітан і його помічник із мавп’ячою спритністю залізли по трапу, не випускаючи зброї з рук, і накинулися на них. Ударами прикладів боцмана і теслю збили з ніг.

Віддані нам моряки, піднявшися на корабель, кинулися вперед, хапаючи і зв’язуючи всіх, хто спав на батарейній палубі й на шканцях, а Робін побіг задраювати люки, що вели до кубрика, де перебувала більша частина екіпажу.

Водночас до носової частини корабля безшумно причалила шлюпка. Її команда, діючи злагоджено й швидко, піднялася на бак і задраїла люк, який вів на камбуз, де перебували в цей час троє бунтівників, котрі, зрозумівши, що відбувається, відразу ж здалися.

Щойно палубу було очищено, капітан звелів помічникові прорватися до кормової надбудови, де зачинився самозваний ватажок заколотників, якого хтось уже встиг попередити. З ним було лише двоє матросів і юнга, і коли наші люди за допомогою ломаки розчахнули двері, самозванець і його спільники зустріли їх залпом із рушниць. Куля перебила руку помічникові капітана, ще двоє матросів були поранені, але ніхто не загинув.

Попри рану, штурман устиг вистрелити і влучив у голову ватажкові, змусивши того замовкнути назавжди. Після цього бунтівники припинили опір. Корабель був наш.

Коли закінчився штурм, капітан звелів дати сім гарматних пострілів – це був умовний знак, який мав сповістити мене про успіх. Важко передати, який щасливий я був чути їх, стоячи на березі в напруженому очікуванні протягом кількох годин.

Лише після цього я приліг і миттю заснув від утоми і пережитих хвилювань. Спав я міцно, а розбудив мене новий гарматний постріл. Я відразу ж підхопився й почув, як хтось мене кличе: «Пане губернатор! Пане губернатор!»

Це був голос капітана – моряк стояв на вершині пагорба, який вивищувався над моїм сховищем. Не гаючи часу, я піднявся до нього, і капітан, обійнявши мене та вказавши на корабель, який стояв біля входу до затоки, мовив:

– Мій безцінний друже і рятівниче! Ось ваш корабель – він належить вам разом з усім, що на ньому!

З радощів я ледь не втратив здатність розмовляти. Тепер я знав: звільнення нарешті в наших руках і залежить тільки від нас. Величезний корабель готовий