П'єр Адо - Що таке антична філософія?

речей, до того, щоб зносити речі тяжкі». Тіло стане, таким чином, невразливим для болю і придатним до дії, а сама душа завдяки цим вправам зміцниться, стаючи сміливою та витриманою.

Ці зауваження Музонія є цінними, оскільки дають нам змогу побачити, що уявлення про філософські вправи коріниться в ідеалі атлетизму та звичній практиці фізичної культури в гімназіумах. Так само як за допомогою повторення тілесних вправ атлет надає своєму тілу нової сили та форми, філософ за допомогою філософських вправ розвиває свою силу душі і трансформується сам. Аналогія може здатись ще очевиднішою від того, що саме в gymnasion’і, тобто у місці, де віддавались фізичним вправам, часто відбувались і уроки філософії[581]. Вправи тіла та вправи душі взаємно сприяють формуванню справжньої людини, вільної, сильної та незалежної.

Ми наводили численні приклади цих практик у випадку кожної зі шкіл. Тепер потрібно показати глибоку спорідненість, яку можна виявити між цими вправами, та визнати, що вони, зрештою, зводяться до двох супротивних та взаємодоповнювальних рухів самосвідомості, перший з яких є рухом концентрації, другий — розширення Я. Поєднує ці практики спрямованість на один і той самий ідеал: постать мудреця, яку, незважаючи на видимі відмінності, різні школи уявлять собі з багатьма спільними рисами.

Ставлення до себе та концентрація Я

АСКЕЗА

Майже всі школи пропонують аскетичні вправи (грецьке слово askesis означає саме «вправу») і вправи з оволодіння собою: є платонічна аскеза, яка полягає у тому, щоб відмовитись від чуттєвих задоволень, дотримуватися певного харчового режиму, який іноді під впливом неопіфагорійства доходить до утримання від м’яса тварин — ця аскеза покликана послабити тіло шляхом посту та неспання з метою краще підготуватися до життя розуму; є аскеза кініків, що практикується також певними стоїками, яка вимагає переносити голод, холод, образи, позбавитися від будь-якої розкоші, будь-якого комфорту, усіх витворів цивілізації, щоб досягнути витривалості та здобути незалежність; є піроністська аскеза, що полягає у розгляді всіх речей як байдужих, оскільки не можна сказати, є вони добрими чи поганими; є аскеза епікурейців, які обмежують свої бажання, щоб отримати доступ до чистого задоволення; є аскеза стоїків, яка виправляє їхні судження про предмети, визнаючи, що не потрібно прив’язуватись до байдужих речей. Всі вони передбачають певне подвоєння, за допомоги якого Я відмовляється змішувати себе зі своїми бажаннями та своїми апетитами, дистанціюється від предметів своїх потягів та усвідомлює свою здатність відсторонитися від них. Воно піднімається, таким чином, від часткової та окремої точки зору до всесвітнього бачення, яке є баченням або з погляду природи, або з погляду розуму.

Я, ТЕПЕРІШНЄ ТА СМЕРТЬ

Духовні вправи майже завжди відповідають рухові, шляхом якого Я концентрується на собі самому, відкриваючи, що воно є не тим, чим воно себе вважало, що воно не змішується з предметами, до яких воно було прив’язаним.

Думка про смерть відіграє тут вирішальну роль. Ми бачили, що Платон визначав філософію як вправляння у смерті, оскільки смерть є відокремленням душі від тіла, а філософ духовно відокремлюється від тіла. У платонічному контексті ми, таким чином, доходимо до аскези, яка полягає у відкритті чистого Я та у подоланні егоїстичного Я, замкнутого на своїй індивідуальності, відокремлюючи його від усього, що до нього прив’язане і до чого воно прив’язалось, а отже, перешкоджає йому усвідомити самого себе, на кшталт черепашок, водоростей та гальки, якими був вкритий морський бог Главк у Платона[582]. Відтак, усвідомлення є актом аскези та відсторонення, як це виглядає також і у Плотина, який радить відокремлювати Я від того, що є чужим йому:

Якщо ти не бачиш ще своєї власної краси, то роби як скульптор якоїсь статуї, яка повинна стати красивою: він забирає тут, теше там, він робить певне місце гладким, зачищає інше доти, доки не дійде до появи красивого обличчя статуї. Так само й ти — забирай усе, що є зайвим, випрямляй те, що є перекошеним, відчищай все те, що є тьмяним, до стану блиску, і не припиняй витісувати свою власну статую аж до моменту, коли в тобі заблищить божественна ясність доброчесності[583].

Вправу, про яку ми щойно говорили, віднаходимо також і у стоїків, наприклад, у Марка Аврелія[584]. Він заохочує самого себе «відігнати від себе», тобто, як каже він, «від [своєї] думки» те, що роблять чи кажуть інші; те, що він сам зробив чи сказав у минулому; відокремити також від свого Я всі майбутні речі, які можуть його турбувати, власне тіло і навіть душу, яка оживлює тіло; події, причиною яких є взаємодія всесвітніх причин, тобто доля; речі, які дорогі йому, оскільки він прив’язався до них, і обіцяє собі відтак, що якщо він відокремиться від минулого та від майбутнього та житиме теперішнім, то досягне стану спокою та рівноваги.

У цій вправі Я повністю обмежене теперішнім, воно вправляється у тому, щоб жити лише тим, чим воно живе, тобто теперішнім: воно «відокремлюється» від того, що воно зробило та сказало у минулому і від того, що воно переживатиме в майбутньому. «Кожен проживає лише теперішнє — оцю коротку мить, — говорить Марк Аврелій, — а все, що поза тим — або вже прожите, або ще неясне»[585]. Минуле мене вже не стосується, майбутнє — ще не стосується[586]. Ми віднаходимо тут стоїчну опозицію між тим, що залежить від нас, і тим, що не залежить від нас. Тим, що залежить від нас, є теперішнє — поле дії, рішення, свободи; тим, що не залежить від нас, є минуле та майбутнє, щодо яких ми нічого не можемо. У минулому та майбутньому для нас можуть бути лише уявні біди чи задоволення[587].

Потрібно добре зрозуміти цю вправу з концентрації на теперішньому і не уявляти собі, що стоїк не пригадує собі нічого і ніколи не думає про майбутнє. Насправді він відмовляється не від думки про майбутнє чи минуле, а від переживання, яке така думка може викликати, та від порожніх надій і скорбот. Стоїк хоче бути людиною дії, а для того, щоб жити, щоб діяти, потрібно розробляти проекти і враховувати минуле, з метою передбачити свої дії. Однак думати про минуле та майбутнє потрібно тільки тому, що дія можлива лише у теперішньому, тільки з огляду на цю дію, тільки