Леля Карпатська - Обіцяна, Леля Карпатська

— Думаю, це теж ім’я, — Ляна відчула, як кров ударила їй в голову. — Святослав. Мій батько. Саме так його всі кличуть.

То були останні слова, які вона вимовила. Наступної миті ноги дівчини підкосилися і вона втратила свідомість.

Двері до кабінету були прочинені. Проте цього було достатньо, щоб Ляна мимоволі підслухала розмову між Святославом та Євгеном. Настільна лампа ледь жевріла, кидаючи світло на стоси книг на столі. Дівчина зазирнула всередину кімнати. Євген стояв біля вікна, що він зазвичай робив, коли нервував. На фоні нічного неба його силует здавався чорним. Чоловік судомно стискав пальцями підвіконня. Святослав сидів за столом і нерухомо дивився кудись поперед себе.

— Коли ти його бачив? — хрипло запитав Євген.

— На днях. Він зовсім не змінився, — так само замислено відповів Святослав. — Він знає, — додав чоловік після кількох секунд мовчання.

— Тепер легко дізнатися про кожну людину, — Євген цмокнув язиком і тихо вилаявся.

— Бажання кожного здійснилося. Він отримав владу. Я чув, його обрали головою у якомусь районі. Керує цілою громадою. Ти теж вибився в люди, як хотів. І моя мрія також стала реальністю.

Євген врешті повернувся обличчям до кімнати.

— Але заплатив поки тільки Олег. Я не віддам її йому.

— Вона — моя донька, смію тобі нагадати. Я оберігав Ляну все її життя. Як я можу покладатися на тебе, якщо він прийде по те, що ти йому обіцяв? — різко спитав Святослав, підводячись з крісла.

— Я ще не такий старий, ще є час…

— Ти не знаєш, скільки тобі відміряно. Ти віддав йому двадцять років власного життя! — Святослав схопився за голову. Здавалося, він тільки тепер усвідомив увесь жах скоєного ними колись.

Євген не відповів. Він досі не хотів вірити у те, що відбувалося.

— Ляно, прокинься!

Дівчина розплющила очі. Мить вона дивилася в нікуди, а потім підвелася. Біля неї сиділи Яра та Олексій.

— Я пригадала!.. О, Боже, я пригадала…

Ляна закрила руками обличчя.

— Як я могла не помітити того?! Як я не зрозуміла, що тато з Женею були знайомі?

— Що?.. — перепитала Яра, перелякано зойкнувши.

Вона перезирнулася з Олексієм. Той мав не менш наляканий вигляд. Хлопець приїхав одразу ж після дзвінка Яри. Та скористалася телефоном Ляни, коли остання втратила свідомість. На щастя, Олексій був неподалік.

Ляна глянула на друзів:

— Вони всі знайомі між собою. Мій тато, мій покійний чоловік та Власлав.

— Як це можливо? — нервово всміхнулася Яра.

Ляна кинулася до ноутбука.

— Оці коментарі, які залишив мій Женя… Він сказав, що віддає роки свого життя заради втілення мрії, — дівчина механічно скролила текст, а в очах збиралися сльози. — Потім Власлав… Він пожертвував своїм братом заради влади. Хлопець, який конає на відео, то його близнюк…

Яра кусала губи. Вона не хотіла чути слів, сказаних подругою. Незважаючи на всі біди, завдані їй Влаславом, вона вважала його батьком. Проте те, що він вбив рідного брата заради власних амбіцій, стало останньою краплею у чаші її терпіння.

— Він щось зробив з моєю мамою, — врешті мовила вона. — Думаю, те саме тато хоче зробити з тобою.

Ляна пропустила повз вуха сказане Ярою. В її голові молот вистукував істину. Тато знав Власлава. Тато має відповіді на всі її питання.