Рубен Гримар - Світозар Відроджений. Том 1, Рубен Гримар

— Сподіваюся, ти розумієш правила, — сказала вона. Її голос був м'яким, але в ньому відчувалася гостра, холодна межа.

Вона залишила його з цією думкою й неквапливо вийшла з аудиторії, залишаючи за собою відлуння розмови. Довгі коридори Світозарської академії були залиті теплим світлом, що пробивалося крізь високі аркові вікна, відбиваючись у мармуровій підлозі м’якими відблисками. Витончена архітектура, візерунки на камені, приглушений гул голосів студентів, що залишали лекційні зали, — усе це було реальним, відчутним.

Але для Богдани цей світ здавався примарним, віддаленим, ніби вона дивилася на нього крізь товщу води. У її свідомості панувала темрява, напружене очікування й відчуття, що вона поступово втрачає контроль.

Кроки відлунювали в пустому просторі — рівні, впевнені, стримані. Вони свідчили про її витримку, про те, що вона все ще тримає себе в руках. Але всередині щось ламалося. Після розмови з Остапом, після всіх подій, що розгорталися, немов розставлені кимось пастки, вона відчувала себе не хижаком, а жертвою.

І це її не влаштовувало.

Вона повинна виправити ситуацію.

Зупинившись біля одного з вікон, Богдана подивилася вниз, на академічний двір. Студенти в дорогих мантіях, лицарі-наставники, що обговорювали військові доктрини, придворні аналітики, що ділилися знаннями з майбутніми дипломатами… Це місце було розсадником політики, але зараз воно не мало значення.

Значення мав лише один лист.

Богдана підняла руку й торкнулася копіювального записника, що лежав у внутрішній кишені її камзолу. Вона відправила повідомлення Зорепаду. І тепер чекала.

Її серце билося рівно, але кожна секунда очікування була схожа на натягнуту струну.

Відповідь мала прийти. І вона мала бути правильною.

Від цього залежало все.

Тонкі рядки чорнила проступили на сторінці.

Богдана затримала дихання, погляд ковзнув по словам, що поступово з’являлися.

Проте перші ж речення змусили її відчути, як холодний страх здавлює груди.

Її план зіпсований.

Але це було ще не найгірше.

Зорепад щось знав. І, судячи з його слів…

Він був не таким дурним, як їй здавалося.