Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

— Ой, можна я спочатку до тебе. Треба ж перевдягнутися. Як я своїм поясню, чому я вранці пішла дівчинкою, а ввечері повернулася хлопчиком.

 Обидві розреготалися, уявивши реакцію батьків.

— Тільки треба сфоткатися для історії в новому образі.

Коли приїхали до Рити, Марія була вдома. Її забули попередити про маскарад і мало не отримали побачення з поліцією. Побачивши у квартирі двох хлопців, вона швидко набрала 102 і спробувала викликати наряд. Рита ледве встигла запобігти неприємностям. Поки заспокоювали тітку, Беррі ходив навколо й бурчав:

— Дуррепи. Адже так і до інфаркту жінку могли довести. Важко було попередити? Дуррепи.

 Лана обійняла кота.

— Не бурчи, будь ласка. Згодна з тобою. Треба було попередити. Ну, захопилися трохи.

Коли грим було знято, вони розповіли Марії, який насичений у них день вийшов. Насміявшись над ситуацією з помстою, тітка сказала:

— Гаразд, відьмочки мої, час розходитися. Пізно вже.

 Днів за два зателефонувала професорка і сказала, що є новини. Домовилися зустрітися в тому ж кафе біля універу. Заїхавши заздалегідь до Аллочки, подруги без побоювань бути впізнаними, поїхали на зустріч.

 Євгенія Віталіївна була дуже збуджена.

— Я зв'язалася з французькими колегами. Вони в шоці й у захваті водночас. Адже тільки королівські родоводи докладно вдавалося вести. А тут, звичайний граф. Я зможу наукову статтю написати. Це просто фантастика.

Вона продовжувала описувати перспективи. Дівчата терпляче слухали якийсь час, але тут Рита не витримала.

— Євгеніє Віталіївно, Вам вдалося щось з'ясувати?

— Так, звісно. Вибачте, захопилася. У графа де Монфора справді народилися близнюки. Мати їхня під час пологів померла. У Середньовіччі, на жаль, це була звичайна справа. Рівень медицини був жахливий. Так от, дівчинку назвали Матильда, а сина Гільйом. Я так розумію, на честь діда. Історики стверджують, що на землях графа панував мир, попри нескінченні міжусобиці в країні. Саме тому, мабуть, літописці й згадували графа у своїх записах. Граф не брав участі у війнах. Він мав свою армію, але воювати їй не доводилося. Унікальний випадок.

— То що відомо про дітей і графа? — знову не витримала Рита.

— Королю Роберту II не давав спокою нейтралітет графа. Тим більше, що авторитет графа де Монфора з роками зростав. Усі пропозиції короля військового характеру граф відкидав. Генріх I теж намагався залучити графа на свій бік. Безрезультатно. Й 1038 року графа отруїли. Але це чутки, припущення. Офіційно «помер від хвороби». Ходили чутки, що граф був чаклуном. Але підтвердження в документах не знайдено. Якщо чесно, я не здивуюся, що без втручання чогось магічного там справа не обійшлася. Як іще можна пояснити довгий стійкий мир в окремому графстві в той час, коли довкола нескінченно велися війни.

— А діти? Що стало з дітьми?

— Матильда імовірно пішла в монастир. Гільом успадкував батькові статки і зберіг усі свої землі. Дивно, адже він був дуже молодий, коли став новим графом. Йому було всього лише сімнадцять років.

 Рита не втрималася від запитання, яке тихо свердлило їй мозок.

— У Максиміліана були ще діти?

— Судячи з усього, ні. Згадки про інших дружин і дітей ніде не зустрічаються. До речі, Гільйом одружився, і його дружина народила йому шість доньок і лише одного сина. Імена дочок не згадуються, а ось сина назвали Роберт. Поки що це все, що вдалося знайти, — гордо закінчила свою доповідь професорка, очікуючи оплесків.

Бачачи, що хлопець не стрибає від захвату, дізнавшись стільки цікавого про свою сім'ю, і результати її старань взагалі нікого не вразили, судячи з тиші, Євгенія Віталіївна обурено встала. Лана, яка до цього жодним чином не брала участі в розмові, бачила, що Рита занурилася глибоко у свої думки й жодним чином не реагує, а псувати стосунки з таким цінним істориком було б вкрай нерозумно. Довелося вмикатися в гру.

— Боже, Євгеніє Віталіївно, Ви справді великий історик! Це неймовірно! Така неоціненна інформація і за такий короткий термін. Як Вам це вдалося? Ви геніальні!

Усе це вона видала в захоплено-пафосному тоні, щиро сподіваючись, що не перестаралася. Але спрацювало. Жінка опустилася назад у крісло. Рита встигла отямитися. Тим більше, що під час тиради Лана боляче штовхнула подругу ногою. Далі вже а-ля Віктор дякував світилу історичних наук.

— Від такої дивовижної інформації я на мить втратив мову, — щиро сказала Рита. — Як я можу віддячити Вам?

— Ой, ну що ви, — відтанула Євгенія Віталіївна, — мені самій було дуже цікаво. До речі, який ваш предок згадується після пробілу?

— О, пробіл грандіозний, — сумно сказав Віктор-Ріта. — Наступний, відомий, предок прийшов на нашу землю з армією Наполеона 1812 року, та тут і залишився, закохавшись у місцеву селянку. Він був зі збіднілої гілки роду. Мішель де Моншельє.

— Ніфіга собі, розривчик, — ошелешено ляпнула професорка.

— Так, роботи на нас із братом чекає чимало, — знесиленим голосом констатувала Рита. — Але ви нам неймовірно допомогли. Ви дозволите, якщо виникне нагальна потреба, і ми знову зайдемо в глухий кут, знову скористатися Вашою допомогою?