Аля Алістер - У пошуках втраченої магії, Аля Алістер

 І тут вона раптом завзято усміхнулася.

— Хм. Він Макса боїться. Він мене не знає.

 Рита із цікавістю подивилася на подругу.

— Що ти задумала?

 Лана рішуче попрямувала назад до кафе.

— Зараз побачиш.

Вона сіла на вільну лавку, з видом на двері закладу, і поплескала по місцю поруч, пропонуючи Риті присісти.

— Насолоджуйся.

У парку було багато птахів, зокрема й улюблені Ланою ворони. Вона вибрала найближчого до неї птаха і зловила його погляд.

— Такий розумний гарний птах має знати, що тут є людина, яка ненавидить усіх птахів. Особливо йому подобається кривдити ворон. Він знущається з пташенят, які випадають із гнізда.

 Ворона підлетіла ближче.

— Каррр! Що він робить?

— Ця людина камінням збиває гнізда, а пташенят, які випали, кидає в смітник.

— Ти це бачила сама?

— Так. Я обурена такою жорстокістю. Навіть пробувала з ним говорити, щоб він цього не робив, але він був грубий і зі мною.

— Покажи його.

— Ось, він виходить із тих дверей, — і вказала напрямок.

 Птах злетів і оголосив увесь парк гучним криком.

Щойно Сергій вийшов із кафе, на нього спікірувала перша ворона, намагаючись його дзьобнути. Хлопець встиг пригнутися, і ворона лише подряпала кігтями йому голову. Після першої, на хлопця вже летіла друга. Не розуміючи, що відбувається, він розгубився і замість того, щоб швидко повернутися до приміщення, побіг через парк, намагаючись одночасно прикривати голову і відбиватися рюкзаком. Птахів, що атакували, ставало дедалі більше. Укриттів у парку не було жодних. Терпила підбіг до інсталяції. На триметрових металевих стовпах були закріплені скляні щити, до яких було вставлено театральну й концертну рекламу. Ці щити могли легко повертатися навколо своїй вісі. Стояла ця інсталяція по колу на клумбі з квітами. П'ять вузьких і високих щитів. Сергій у паніці влетів у центр інсталяції і почав розгортати щити, утворюючи високу будку, тримаючи над головою свій уже добряче пошарпаний рюкзак. Птахи, бачачи, що до кривдника не пробитися, почали стягувати звідусіль сміття і скидати його на цю імпровізовану будку. Щось сипалося в будку, щось поруч. До процесу долучалося все більше птахів. У кіпіші поступово взяли участь навіть голуби й горобці. Хвилин через п'ятнадцять видно було тільки верх колишньої інсталяції. Тепер це була гора сміття. Усе супроводжувалося несамовитими криками Сергія, пташиним гомоном і поліцейськими сиренами. Навколо стояв, на безпечній відстані, натовп і радісно фільмував на телефон усе це шоу. Поліцейські стояли поруч і не знали, як визволити хлопця із цієї пастки. Як воювати з птахами вони теж не знали. Рита й Лана з посмішками спостерігали за всім цим дійством.

— Може, пробачиш уже цього пінгвіна? — спокійно запитала Рита. — Задихнеться ще, не дай Боже.

— Він мене образив.

— Ти його сама кинула. Він образився.

— Він намагався мене використати, щоб тобі нашкодити.

— Але ж він із тобою познайомився до того, як до нього Макс підкотив.

— Це засранця не виправдовує, — сказала Лана, але трохи подумавши, додала: — Хоча, згодна, трохи виправдовує.

 А потім, уже розсміявшись, вимовила:

— Тільки не кажи, що тобі не подобається цей движ.

 Вона обвела рукою все, що відбувається.

— Людям буде, що обговорити ввечері, у соцмережах з'явиться нова тема для баталій, ТV матиме, що показувати в рубриці «Курйози». А ось, до речі, і вони підкотили.

До клумби мчала знімальна група якогось каналу.

— Ланочко, досить. Твій Сергійко вже не верещить, а хрипить. Відпусти його вже.

— Він не мій! Гаразд. Набридло. Додому хочу.

 На гілці поруч сиділа та сама ворона, яка організувала акт відплати й уважно спостерігала за тим, що відбувається. Лана знову звернулася до неї.

— Ти чудово покарала цього злого чоловіка. Упевнена, він зрозумів, що не можна ображати ваш пташиний рід, і більше ніколи нічого подібного не робитиме. Ти молодець! Відпусти його, будь ласка.

Ворона, нахиливши голову, уважно вислухала дівчину, потім каркнула і, злетівши вгору, повідомила побратимам:

— Відбій. Усі вільні.

 І як за помахом чарівної палички, усі птахи, які кружляли над клумбою, розлетілися в різні боки. Комунальники, що стояли поруч, кинулися розгрібати сміття. Їм на допомогу під'їхав маленький трактор із ковшем і другий трактор із причепом для сміття. Під'їхала швидка допомога. Роззяви чекали, коли витягнуть потерпілого. Хлопець був жалюгідний до сліз. Судячи зі скривлених облич медиків, які оглядали його, «пахнув» він знатно. Повне задоволення читалося на обличчі Лани. Рита усміхнулася:

— А ти, виявляється, зла.

— А то! Нефіг гидоти про мене говорити. По домівках?

— По домівках.

 І тут Лана схаменулася.