Арія Вест - Інфеністи 5: Без каяття, Арія Вест

Ранок наступив для Ребекки надто швидко, мабуть, тільки тому, що прокинулась вона зовсім не з власної волі. У її кімнату влетів Мін Чжень!

― Кучеряшко, скоріше, прокидайся! Прокидайся! ― гукав він. ― Треба бігти!

Бек ледве розплющила очі. Голова розколювалась. Кляте похмілля! Хто б міг подумати, що це мерзенне відчуття виникне у неї, зважаючи на те, що вона інфеніст?!

Багряний провісник одним махом руки скинув з дівчини ковдру.

― Ей! ― закричала Бек ошелешено. ― Ти що витворяєш?! А раптом я гола?!

― Ти не гола! ― в спішці викрикнув Багряний провісник, підбігаючи до вікон і відкриваючи цупкі штори, завдяки яким у кімнаті була суцільна темрява, хоча давно вже наступив ранок.

Демон схопив із тумби верхню одежу дівчини й поспішив кинути їй в руки.

― Одягайся!

― Секунду! ― вигукнула Бек непохитним тоном. ― Що відбувається?! Якого ти увірвався в мою спальню ось так от і… Мін Чжень! ― наголосила дівчина, бо демон, схоже, абсолютно не слухав її, припавши до вікон і щосили намагаючись щось крізь них вгледіти.

В ту ж мить Багряний провісник повернувся до Бенсон із стривоженим обличчям:

― На нас нападають!

Моментально кінчики пальців Бек охололи. Те, чого вони так боялись, справджується… дівчина застигла в ступорі.

― Скоріше! ― закричав Багряний провісник, приводячи її до тями доторком до плеча. ― Армія Білолицього скоро прорветься крізь браму!

Бек похапцем натягнула на себе верхнє одіяння свого ханьфу і, пригладжуючи руками розкуйовджене волосся, припала до вікна. Звідти відкривався просторий вид на вхід в місто Вод і на ту саму водяну браму.

― Але ж… ― вигукнула дівчина, коли Багряний провісник збирався кулею вилітати із кімнати. Бек схопила кинджал Вічності, замаскований під звичайний меч, і побігла за ним, на ходу питаючи: ― Але ж ця вода їх не пропустить!

― Ти права. Вона затримає їх, ― говорив Мін Чжень, ведучи Бек коридорами до центрального залу. ― Але ненадовго. Перші воїни загинуть, а інші, зрозумівши, як діє ця вода, знайдуть спосіб її перехитрити…

― То що ми будемо робити?! ― у відчаї закричала Бек.

В ту ж мить вони удвох увірвалися в центральну залу. Це місце просто вражало своєю красою і увагою до деталей. Трон, виконаний із найдорожчих матеріалів, прикрашений сапфірами та іншим дорогоцінним камінням, височів посередині зали. Довкола нього цюркотіли два вишукані фонтани, оздоблені срібними колонами. Та часу роздивлятись захоплюючий інтер’єр не було…

У залі з місця на місце нервово переступала Феста. Ланцюги на її руках ритмічно коливалися, заважаючи розгледіти постать Сапфірового очарування на троні. Глава міста Вод здавалась не менш занепокоєною, однак, ці почуття тільки ледь-ледь просочувалися крізь її вічно кам’яне обличчя, яке вона повернула собі одразу ж, як тільки протверезіла після вчорашнього бенкету.

― Вони скоро прорвуться! ― у залу вбігли стривожені дівчата-духи Води. Бек озирнулась. Вони були одягнені у лицарські обладунки й тримали в руках списи. Слідом за ними вбігли ще воїни, знову дівчата, проте вже в легшому вбранні і з луками та стрілами за спинами.

― Треба щось вирішити… треба щось вирі… ― белькотала Феста, ходячи туди-сюди. А тоді неочікувано зупинилась і, зосередивши погляд на Багряному провіснику й Бек, вигукнула: ― Ви з Мей ідіть на Виклик, заберіть осколок душі і вшивайтесь звідси, а я…

Сапфірове очарування миттю зіскочила з трону.

― Виключено! ― холодно відрізала вона, змахнувши рукавом темно-синього ханьфу. Очі її, неначе стріли, пронизали всіх присутніх строгим поглядом. ― Я залишаюсь, ― додала вона опісля невеликої паузи, під час якої обводила усіх неймовірно проникливим поглядом.

― Мей! ― схопилась Феста. ― Мей, не варто! Моя армія з миті на мить буде тут, а до того часу твої воїни повинні протриматися…

Натомість Сапфірове очарування не збиралась погоджуватись із думкою Колекціонера поривів. Вона спустилась із трону, аби обійти Фесту і, ставши перед дівчатами-воїнами, проголосити:

 ― Це моє місто. Я не збираюсь заривати голову в пісок, поки мої воїни битимуться.

Із коридору долинула метушня.

― Вона прорвалися! Перші воїни прорвалися!! ― закричав хтось.

В ту ж мить за плечима красуні Мей виник лук і колчан зі стрілами. Повернувшись до Багряного провісника і Бек, котра від цього всього перебувала у стані тотального шоку, кивнула:

― Виклик. Я на вас розраховую.

Дунув порив сильного вітру і за мить у тронному залі вже нікого не було!

Ошелешена Бек через хвилину боязко перевела очі на Багряного провісника…

Так, дівчина прекрасно усвідомлювала, що вони ідуть на війну, коли погоджувалась допомогти Фесті. Але тепер… тепер, коли усе це почало відбуватись по-справжньому, у дівчини завмирало серце. Це ж знову армія Білолицього! Армія, яку вони у попередній раз ледве здолали, армія, яка була послана, аби відволікти їх, поки Білолиций власною персоною забирав осколок у Цзиньань…