Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Земля внизу переливалася різнокольоровими, променистими вогниками. Подекуди  вони утворили невеликі острівці, подекуди  були поодинокими. Вогники застиглими на одному місці, рухалися в різних напрямках. 

Мерехтіла ледь розмита дощем, золотиста путина доріг. 

Нічне місто: прекрасне, хвилююче! Гайї завжди здавалося, що електричне світло приховує не менше таємниць, ніж місячне. 

І нехай, таємниці ці не настільки давні, але  від того вони не менш хвилюючі.

Помилувавшись краєвидом, Гайя підняла мітлу вище. 

Вогні під нею злилися в одну полум'яну пляму, відблиски від якої ковзали  по  синяво-чорним,   випуклим  бокам  низько навислих хмар. 

Додавши швидкості і більше не дивлячись униз, Гайя понеслася на південь.

Наближався літак. Дівчина сховала себе туманом, щоб нікого не налякати і, зупинившись, поспостерігала за тим, як літак повільно йде на посадку. 

Шкода, що не можна полетіти на мітлі,  куди завгодно! Навколо землі, наприклад…  

А можна тільки на Сушку за нагальної потреби і то, якщо відьма  вже повнолітня і вміє  досконало в'язати огороджувальні заклинання. 

Молодь же  вчаться літати в спеціально відведених для цього місцях під наглядом наставниць, щоб не порушити закони земного тяжіння і не спричинити ненароком якесь стихійне лихо. 

Але в Гаїі сьогодні і є та сама,  нагальна потреба. По-перше, вона  навіки розлучилася з коханим, по-друге, зібралася заміж, а по-третє, отримала листа з чаклунської ради, в якому її запрошували прибути на наступне засідання, що відбудеться рівно на літнє сонцестояння. 

А ще навчання, іспити, університет... А їй лише вісімнадцять!

Сушка  піднялася назустріч темною  і безмовною, наче зовсім  неживою.

Гайя сумно посміхнулася, згадавши, як весело, спекотно і шумно було тут лише кілька днів тому. Серце  схвильовано і болісно стрепенулося. 

Дівчина трохи постояла серед вологих кущів,  знову схопилася на мітлу і перелетіла на той пам'ятний, лісистий пагорб по сусідству, де  вперше зустрілась з Тєшебом.  

Встала посеред галявини, на те саме місце і заплющила очі, викликаючи минулі образи, запахи, почуття...

–  Так і знала, що знайду  тебе тут!

Гайя  повільно озирнулася. Руда відьма  Веста стояла за кілька кроків позаду і, нахиливши голову до плеча, спостерігала за нею з ледь глузливим виразом.

– Це Тешеб  тебе прислав? –  зірваним голосом запитала дівчина.

–  Ні!  Я вирішила з тобою поговорити за своїм власним  бажанням. Не хочу, щоб ти марно сподівалася.

–  Марно сподівалася? Ти про що? 

–  Тешеб повернувся до свого замку.  Треба зауважити, він не надто засмутився, що ти поїхала геть. Сьогодні або завтра   у замку  відбудеться грандіозне свято –  усе, як завжди.

–  Яке свято?

–  Веселе… 

–  То й нехай! – пирхнула Гайя, –  А я теж заміж виходжу  і наречений у мене чудовий і розуміє мене, як ніхто інший, і в нас із ним усе як треба! 

Дівчина не впізнавала власного голосу – таким холодним і чужим він раптом став.

– Ну ось бачиш, як усе чудово вирішилося! –  ласкаво посміхнулася Веста, –  Взагалі, я й не сумнівалася, що все так і завершиться. Тешеб уже захоплювався, і не раз, але незмінно повертався до для нього звичного життя. Тешеб  дуже непостійний.  Ти б усе одно не змогла його втримати.  Його ніхто не зможе втримати. Така вже в нього вдача!

Весті приносило задоволення говорити все це. Вона прекрасно розуміла, які почуття відчуває  Гайя. 

Дівчинка балансує на гострій межі любові й ненависті – а все завдяки необережним чарам і різним протиотрутам, якими її  потім напоїли. 

Звісно, цього недостатньо для повного одужання, але Веста не могла діяти з власної волі – вона чекала розпоряджень Нергала. Зараз будь-яким способом потрібно було розлучити  цих двох... 

І те, що дурне горде дівчисько саме втекло –  було Весті тільки на руку.

–  До того ж, у Тешеба вже є нова пасія. Вона – незаймана і неймовірно красива! –  додала Веста.

Гайя, перемагаючи біль у грудях, хотіла сказати, що їй, загалом, начхати на Тешеба, що вона його не любить, що вже й думати про нього забула.  

Але не сказала – не було впевненості, що її голос  залишиться твердим і впевненим. Тож усе, що дівчина  спромоглася зробити – це  пересмикнути  плечима  і відвернутися. 

І все ж, десь на самому дні її душі жевріла боязка надія на те, що Веста, можливо, бреше.