Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Якщо тобі так хочеться померти швидше, я проведу тебе до вулкана, і можеш іти на всі чотири сторони звідти! – Вигукнув Тадас Вокл, дуже розгнівано. - «Я врятував вас тільки через дане мені завдання, а не з подяки за затишок, не за життєву пораду, яка змінила мій погляд на світ. Мене утримує завдання тієї, чию волю порушити я не в змозі, і, при невиконанні якого мене позбавлять життя, повільно спалюючи моє тіло живцем. Знала б ти про це, знала б ту, яка так щиро нагородила нас лише за твої пошуки, то зрозуміла б, що іншого вибору, як врятувати тобі і твоїм дружкам життя, у мене просто не було!»

- От і славно, дякую! – Лія розкричалася на весь будинок. Місяць не відставав, ніби граючи в гру, хто когось перекричить.

- Гаразд, гаразд, давайте всі заспокоїмося і глибоко вдихнемо. - Вискочила вперед Кішка. Місяць пирхнув, штовхнувши вхідні двері ногою, і вийшов надвір. Випускаючи пару, він закричав на всю горлянку і зайшов назад, вже заспокоївшись.

 - Ну, і так можна. – Лія продовжувала єхидничати.

 - Яка ж ти нахабна, драконіха. – Показав на неї пальцем білий перевертень.

- Дякую за комплімент, біляш. Маленька дівчинка та величезних розмірів чоловік продовжили обзивати один одного, поки словниковий запас обох повністю не вичерпався.

Трохи пізніше, годині о десятій ранку, Лія вийшла надвір, під її очима виднілися чорні мішки. Гредхард, який добу назад ще й говорити нормально не міг, ходив туди-сюди, тягаючи ящики з провізією та іншими припасами на корабель. Він був весь у бинтах, з-під них у деяких місцях визирали глибокі шрами, залишені Скаїром. Помітивши Лію, він озвався:

- Наша викрадачка буличок вирішила допомогти, як я подивлюся! - Задоволений собою, зрадів продавець.

 - Гредхарде, тобі ще не можна вставати, рани не до кінця затяглися! - Лія підбігла до торговця і забрала один ящик. Дівчинка захиталася, але втримала її. Гредхард здивувався, адже він сам такий ящик ледве-ледве піднімає. А тут дівчисько, та ще й менше за нього, підняло ящик і лише просто легенько захиталося.

- Ха-ха, магія нашої неповторної ельфійки підштопала мене на раз-два, а алхімічні бинти Аліки взагалі залікували рани. - Старий поплескав себе по плечу. - Мені пощастило більше, ніж Мортелю. На відміну від цього хлопця без гальм, мої кістки залишилися цілі, ха-ха-ха! – Засміявся торговець на все горло.

- Все ж таки подбай своє старе тіло. – В’їдливо сказала Лія, ставлячи ящик на землю.

- Ви дуже прямолінійні, королева. - Погладив торговець дитину по голові.

- Ага ... - Втомлено простягла Лія, опустивши голову до землі.

 - Не спала вночі? Виглядаєш стомленою. - Гредхард сів на купу ящиків і згріб чадо в обійми.

- Мене кошмари мучили... Постійно перед обличчям стоїть остання усмішка мами. У голові каша. - Дівчинка поклала голову на плече торговця, опустивши сяючі очі.

Мимоволі Гредхард відчув, як сильно Лія була напружена.

- Ти ще мала для всіх дорослих проблем, залиш поки що частину важких рішень на своїх помічників. Думаю, поганого вони не порадять. - Тут старий помітив тінь, яка виходила з дому. - Я ж правий, Маль?

 - Цілком і повністю, Гредхард. - Відповіла ельфійка, стоячи в дверях. За її спиною з'явився силует Ронала. Він навшпиньки підбирався до вухатої, щоб схопити її за талію та налякати до смерті. Маль швидко обернулася та відскочила. Від несподіванки перевертень носом поцілувався з порогом.

 - А, як ти думаєш, Ронале? – Звернувся старий до лікана.

- Ага, я згоден з вухатою... - Обізвався хлопець, піднявши одну лапу вгору, все ще валяючись на землі.

 - Ти кого вухатою назвав, пес невдячний? - Маль зі злості стукнула перевертня ногою по шевелюрі.

 - Гей! Боляче, взагалі-то! – Вигукнув хлопець, одразу ж схопившись на ноги.

- Нема чого лежати на проході! - Схрестивши руки і пирхнувши на Ронала, пробурчала ельфійка. Перевертень у відповідь на це почав знову глузувати з вух подруги, від чого все частіше став отримувати по голові. Гредхард, спостерігаючи за ними, реготав не перестаючи.

- Ось, глянь, на цих голубків! Навіть вони готові, не дивлячись на свої чвари, допомагати тобі, ха-ха-ха!

- Ми не голубки! - Обізвались двоє біля порога.

 - Може, досить кричати? Нам настав час рушати в дорогу. - Тадас розштовхав сварливу парочку, поправляючи нарукавник. Перевертень був вкрай незадоволений. Все це бешкетування з боку вже дорослих людей здавались йому ознакою недалеких і навіть хворих людей, які сиділи на весь зріст у дитячому морі і лише зрідка витягали голову з води, згадуючи, що вони вже не діти. Маль і Ронал розійшлися у різні боки з насупленими обличчями, хоча на губах у обох сяяла задоволена посмішка.

- Стійте! Я полечу з вами. - Аліка теж вийшла до всіх. Її крила були обмотані в кілька шарів бинтами. Всі ці дні страшний біль мучив її і не давав добре виспатися, про що свідчили втомлені очі та хитка хода алхіміка.

- Аліка, залишайся тут, тобі не можна летіти, ти ще надто слабка для походу. І, я думаю, де Міскіс тебе не відпустить у такому стані. – відповіла Маль. - Не хвилюйся, все з нами буде добре.