Марк Лапкін - Отець всіх лис, Марк Лапкін

Чоловік спіткнувся об маленький сталагміт і перервав хід своїх думок. Він дістав телефон і підсвітив собі під ноги. Перед ним лежав скелет у вицвілій фіолетовій робі.

Що ближче Чоловік наближався до вогника, то більше одягнених у фіолетові роби скелетів він зустрічав. Тим сильніше він стискав рукоять булави.

Крім них, на шляху зустрівся один зі скелетів, одягнений у звичайний одяг замість монашого. Ще на одному красувалася жіноча сукня. Якщо тут і таїлося чергове чудовисько, то воно примудрялося не пошкоджувати на людях одяг і не ламати їм кістки.

Море під час шторму, гірський пік, вулкан або глибока печера. Якщо ти, будучи людиною, зовсім один лізеш туди, де тобі, по суті, робити нічого, то не варто особливо дивуватися своїй кончині. Інша справа, люди з нелюдськи міцним здоров'ям. Їхня природа просто вимагає від них залишатися альтернативно розумними. Тіло ніколи не карало їх достатньо за зайву цікавість.  

- Навіщо продовжувати мантру? - запитував печеру Чоловік і продовжував іти.

Він повернув булаву на своє плече. Навіть неспішна хода стомлювала при носінні такого вантажу. Вогонь, на який йшов Чоловік, виріс. Світло в кінці печери стовпом поповзло вгору.

Поїздка на поромі до острова зайняла менше часу, ніж прогулянка від одного кінця печери до іншого.

Нарешті, Чоловік розгледів вузьку, але високу тріщину, з якої лилося світіння. Це також пояснювало, чому Чоловік думав, що це саме стовп світла. У самому низу тріщина була ширшою і він, не роздумуючи, протиснувся вперед.

І опинився ще в одній, значно меншій круглій печері. Посередині неї була діра, що вивергала синьо-жовте полум'я. Світло полум'я зігрівало Чоловіка і разом з ним пишні кущі полуниці, що росли по краях печери всередині неї. На стінах навколо, під мінливим вогнем тремтіли тіні від листя на бульбах.

Чоловікові важко було відповісти, що дивувало його більше. Вогонь, що виходив прямо з води внизу, чи полуниця, що росте з каменю? Він присів на одне коліно, щоб розглянути полуницю. Ягоди з листям надто добре блищали як для кімнати з бляклим світлом. Кожну ягідку вкривав тонкий шар прозорого, липкуватого скла.

Чоловік акуратно відірвав одну червону ягоду. Скляний кущ не розсипався, всупереч побоюванням. Потім він розчавив полуницю у своїй долоні. Скляна оболонка розсипалася на безліч уламків, і свіжий сік розтікся по пальцях.  

Чоловік наблизив руку з ягодою до свого носа. Він чув запах полуниці упереміш із паленим цукром. Виявилося, що полуниця в печері покрита застиглим цукровим сиропом, а зовсім не склом.

Він хотів спробувати ласощі на смак, але його зупинили зображення десятків, якщо не сотень скелетів, які підкидала йому голова.

Тіні листя на стіні заворушилися. Серед них виросла інша, набагато більша за розміром. Тінь великої квітки. Чоловік придивився уважно до бульб, які можна було помацати, але ніде в печері не зміг розгледіти квітку, що з'явилася. Тільки тінь від неї на стіні.

Чоловік обернувся назад, і щілина, з якої він увійшов у маленьку печеру, затягнулася в камені. Єдиним можливим виходом здавалася яма, з якої без перерв вистрибували язики полум'я.

Форма пелюсток на тіньовій квітці нагадувала орхідею.

- Подивіться, хто до мене завітав, - з гортанним клекотом сказав голос з боку квітки на стіні.

Чоловік потрапив у пастку. Бігти йому нікуди й бити нікого. Він узяв Хільді двома руками і, не стримуючи себе, зажадав від тіні відповіді:

- Чому так важливо підтримувати мантру?!