Ганна Корт - Знайомство у клубі, а після несподівана вагітність, Ганна Корт

Глава тридцять четверта. Юля

Я гадала  що після нашого побачення все налагодилося. Й деякий час так все й було. До моменту коли я почала помічати зміни в поведінці Антона. Він почав віддалятися від нас з сином. Я це відчувала хоч і не могла пояснити. Та я бачила що з ним щось коїться і це щось руйнувало наші стосунки. 

Я намагалася з ним кілька разів поговорити, але марно він ніби щось хоче сказати, але мовчить чи перекидає тему розмови в інше русло. Раніше він спішив додому, а зараз постійно затримується, він більше не тягнеться гратися, розмовляти та виховувати нашого сина. І до мене охолов. 

Мене це почало пригнічувати. Я надумала собі купу всіляких дурниць і в момент правди бажала аби то була одна з них. 

Папірець  випадково забутий на шафці й упавший прямісінько мені до ніг розставив усі крапки над і, змусив мене відчути нестерпний біль та породив купу нових запитань та страху. 

Тест ДНК в якому говорилося що Антон не є батьком моєї дитини. У вухах шум в грудній клітці з'являється тиск який приносить фізичний біль. 

"ЦЕ НЕ МОЖЛИВО!" :Кричало моє нутро. 

Шокована й зі застиглими сльозами на очах я виходжу на двір. 

Стаю на порозі будинку й не своїм голосом, голосно запитую піднявши руку з папірцем до гори. 

— Антоне! ЩО ЦЕ!? 

Обличчя чоловіка не виражає ніяких емоцій. Воно просто застигає на якийсь час. А після швидким кроком підходить до мене намагається руками торкнутися мене й забрати аркуш паперу з рук та я не даю. 

— Не торкайся мене! — кричу йому й роблю крок назад. Мене починає трусити і я втрачаю контроль. В голові роїться купа думок. 

— Юлю прошу дай пояснити, — намагається спокійно до мене говорити Антон та я не хочу. 

В цей момент я відчула себе зрадженою й покинутою. 

Справа була не в тому, що він зробив тест ДНК за це я його не засуджую. Більше того я сама йому пропонувала перед пологами, але він відмовився завіривши що довіряє. А зараз він вчинив отак от. 

— Як давно!? — трохи опанувавши себе запитую жорстким тоном дивлячись йому в очі. 

— Місяць, — закривши очі й опустивши голову тихо відповідає чоловік якого я дуже сильно кохала лише якихось пів години тому, а тепер не знаю. 

Я нічого не відповідаю. На якийсь час все всередині мене перегорає й стихає. Лише сльози котяться обличчям. Просто зриваюся з місця сідаю в машину і байдуже що вона його. Я просто тікаю. Тікаю до себе додому. До свого справжнього дому! Антон спробував наздогнати, але не зміг. Я від'їхала достатньо далеко від села коли глянула на заднє сидіння. На задньому сидінні спить в дитячому кріселку мій... 

І в цей момент мене наздоганяє очевидна і страшна річ. 

Якщо за результатом аналізу Гришко не син Антона, то виходить і... І не мій. 

Різко гальмую на півдорозі й обертаюся аби поглянути на дитя. Позаду сигналить машина і я з'їжджаю на край дороги де паркую машину. 

— Ні! Це не можливо! — я говорю сама собі. 

Опираюся головою на кермо й роблю кілька глибоких вдихів та видихів. 

Вчинок чоловіка розбив мене вщент. Переступивши поріг своєї порожньої квартири й уклавши Гришка в ліжко я пішла на кухню попити води. Дорогою я заспокоїлася навіть з сином пограла. 

Я не вірю в те що він не мій. Я його народила! Я знаю. Я б відчула якби він був чужим! Від думок про це очі знову запекли й мене прорвало сильніше ніж спочатку. 

Я довго й голосно ридала аж доки не заснула. Мені всю ніч снилися кошмари. Я намагалася прокинутись, але не могла. Я чула плач дитини намагаюся прокинутися, але не виходить тіло оніміло й не слухається. Мені сниться Антон, а точніше те як він йде. Те як забирають в мене моє дитя. Що десь там є моє, а тут пору чуже й мій синочок мене кличе. Одним словом просто кошмар та безумство. 

В якийсь момент я вириваюся з кошмару й прокидаюся. І справді Гришко плаче. Я так сяк підводжуся та йду до нього. Беру на ручки заспокоюю, годую, та знову заколисую. На дворі темна ніч, а на телефоні жодного дзвінка чи повідомлення від чоловіка. Мене це гнітить. 

Я так стомилася, так розчарувалася в усьому та у всіх навіть у собі самій. І це дуже гірке відчуття. Я вперше за довгий час довірилася й піддалася відчуттям з почуттями  й в котре постраждала. Мене все мучило питання "Чому?" 

"Чому він зі мною не поговори? Чому не розповів? Чому мовчав? Чого чекав!?" 

 

Хтось настирно барабанить в мої двері. Спочатку лякаюся, а після чую голос Антона й починаю злитися. Восьма ранку! 

— Ти чого? Геть сказився?! Люди сплять, а ти буяниш! Чекай ти що? Пив! — здогадуюся я відчувши запах перегару. 

Вигляд у чоловіка пригнічений та нещасний. Мені навіть стає його шкода. Хочеться торкнутися та обійняти, але я не подаю знаку. 

— Юлю пробач! Поїхали додому там спокійно поговоримо я все тобі розкажу обіцяю! — каже мені Антон. 

— Я вже вдома! Це мій дім якщо ти забув раптом. А поговорити нам і справді є про що, — з квартири навпроти вийшла сусідка і як ґава почала розглядати Антона нагостривши вуха. Мені це не подобається тому затягую чоловіка у квартиру і зачиняю за ним двері нічого для сусідів шоу влаштовувати. — Ну! Кажи що казати хотів. 

— Я не знаю що казати, — відповідає з опущеною головою. 

— Ах не знаєш! — мені уривається терпець. — Зате я знаю що питати! Скажи мені милий хіба я не пропонувала тобі зробити тест ДНК коли народила дитину? Ти що мені сказав? Пам'ятаєш? — він киває, — тоді чому? Чому ти зробив це зараз? — голос ламається, а на очах виступають сльози. — А головне скажи ти хоч задумувався над тим навіщо мені тебе дурити? Що мені це дасть?  Яка мені з цього користь? Коли в мене є власне житло, бізнес, хобі, свободу! Ти ж знаєш як сильно я не хотіла народжувати те як важко мені далася ця вагітність і за для чого це все!? Скажи мені! Бо я не знаю. Мені до твого відома ніякої користі від тебе не було! Тому повірити в те що я повішу на тебе чужу дитину це абсурд!

— Ну чому ж абсурд!? Я хороший я не кину дівчину в біді може тому, а! Я... пробач! Це все мама! Вона мене накрутила і... — намагається виправдатися чоловік.  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍