Марк Аврелій Антонін - Наодинці з собою

58

II, 1: 2. Ще Сократ виводив причину хиб із невідання добра і зла (див., наприклад, Платон, Протагор 352b і далі); пізніше цю тезу перейняли майже всі головні філософські школи.

59

II, 1: 3. Характерне для стоїків ототожнення етичних і естетичних категорій. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 118, 10.

60

II, 1: 4. Пор. Платон, Апологія Сократа 30с і далі.

61

II, 1: 5. Порівняння суспільства з людським тілом як підстава для заклику до згоди й співпраці було поширене в грецькій літературі ще від V ст. до Р. X. Пор. Ксенофонт, Спогади про Сократа 2, 3, 18 і далі; 2, 4, 7 і далі; Платон, Держава 462с; 464b; Арістотель, Політика 1253а. В римській літературі пор. Ціцерон, Про обов'язки 3, 5, 22; Про межі добра і зла 3, 19, 63; Сенека, Моральні листи до Луцілія 95, 52; Про гнів 2, 31, 7.

62

II, 2: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 88, 38; 106, 12.

63

II, 2: 2. На той час Маркові Аврелію було близько п'ятдесяти років.

64

II, 2: 3. Смикатися на мотузочках: натяк на платонівський образ людини як маріонетки, що нею беззастережно керує панівна сила (пор. Платон Закони 644d; 803с); однак у Платона ця сила — божество, а в Марка Аврелія — неприродні (тобто непідвладні розумові) пориви.

65

II, 3: 1. Все тече (πάντα ῥεῖ): славнозвісний вислів, приписуваний Гераклітові (див. прим. 4 до III, 3).

66

II, 5: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 12, 8; 61, 1; 93, 6; 101, 7.

67

II, 7: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 1, 1.

68

II, 10: 1. Теофраст (бл. 372—287 р. до Р. X.) — учень Арістотеля, після його смерті очолив школу перипатетиків.

69

II, 10: 2. В посполитіший спосіб — тобто не цілком по-філософськи з погляду стоїків, які вважали, що насправді всі хиби є злом рівною мірою.

70

II, 11: 1. Погляд епікурейців.

71

II, 11: 2. Аргумент епікурейців на користь того, що боги байдужі до людських справ.

72

II, 13: 1. Піндар, фрагм. 292 Snell.

73

II, 13: 2. Поширене в античній літературі порівняння морального релятивізму з невмінням розрізняти кольори. Пор., наприклад, Сенека, Моральні листи до Луцілія 94, 19.

74

II, 14: 1. Пор. Лукрецій, Про природу речей 3, 1092–1094.

75

II, 14: 2. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 77, 11.

76

II, 15: 1. Монім (IV ст. до Р. X.) — філософ-кінік, учень Діогена Синопського.

77

II, 15: 2. Вислів Моніма — в скептично-релятивістському дусі кініків: у нього «визнання» (ὑπόληψις) означає «опінія», «упередження». Однак Марк Аврелій надає фразі нового, аксіологічного змісту, трактуючи це слово як термін із філософії стоїків (див. визнання*): «Кожна річ у світі є добром чи злом остільки, оскільки ми її такою визнаємо», тимчасом як істинним добром (чи злом) є лише чеснота (чи порок).

78

II, 17: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 49, 3; 77, 12.

79

II, 17: 2. Пор. Геракліт, фрагм. В 12; 49а; 91 Diels; Платон, Кратил 402а і далі; Теєтет 152d і далі; Сенека, Моральні листи до Луцілія 58, 22 і далі.

80

II, 17: 3. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 65, 18; 96, 5.

81

II, 17: 4. Досить поширена метафора тілесного життя як тимчасового перебування душі на чужині, що після нього вона повернеться до своєї справжньої домівки (пор. Платон, Федр 245с і далі; 250с; Ціцерон, Про старість 84; Тускульські бесіди 1, 51; Сенека, Моральні листи до Луцілія 31, 11; 102, 22 і далі; 120, 14 і далі), пов'язана з орфіко-піфагорейською містичною традицією.

82

II, 17: 5. Цілий перелік є наслідуванням афористичного стилю Геракліта (див. прим. 4 до III, 3).

83

II, 17: 6. Пор. Платон, Федон 65а і далі; Сенека, Моральні листи до Луцілія 65, 16.

84

III, 0: 1. Карнунт — місто в Паннонії на правобережжі Дунаю. Марк Аврелій перебував у Карнунті в 171—173 р.

85

III, 1: 1. Пор. Сенека, Моральні листи до Луцілія 1, 2.

86

III, 1: 2. Визначення мудрості у стоїків: мудрість — це «знання усього божественного і людського, а також його причини».

87

III, 1: 3. Стоїки допускали і навіть схвалювали самогубство в разі, якщо обставини не дають змоги далі вести життя в чесноті й у згоді з природою, і якщо його здійснити свідомо й у стані душевного спокою.

88

III, 2: 1. Див. мистецтво*.

89

III, 2: 2. В античності вважали, що дитинство є порою недосконалості, недовершеності людини, а старість — часом її занепаду й розкладу, тимчасом як вершина розвитку всіх здатностей і чеснот (ἀκμή) припадає на середній вік.

90

III, 2: 3. Стоїки вважали, що крім суттєвих, чільних речей є речі або явища, котрі з ними пов'язані або є їхнім (побічним) наслідком. Наприклад, насолода може бути наслідком природного діяння; з іншого боку, гадане зло, як-от хвороба чи смерть, і навіть справжнє зло — порок, належать до виконання всесвітнього плану (тобто до актуалізації спільної природи), а тому в космічному вимірі також є добром.

91

III, 3: 1. Гіппократ (бл. 460—377 р. до Р. X.) — вважався найзнаменитішим медиком античності.

92

III, 3: 2. Халдеї — астрологи й маги, здебільшого вавилонського (халдейського) походження.

93

III, 3: 3. Александр Македонський (356—323 р. до Р. X.); Ґней Помпей (106—48 р. до Р. X.); Ґай Юлій Цезар (бл. 100—44 р. до Р. X.): тут їх подано як хрестоматійний приклад видатних полководців і політичних діячів.

94

III, 3: 4.