Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Діти з загону, разом з ватажком почали розкривати пакети, а Люда спустилась вниз по сходам, покликавши інших дітей, які забрали пакети та понесли до школи. До Аліни підійшов командир Імператорської Школи та простягнув список.

Це список продуктів на наступний тиждень, - прокоментувала Люда, - Вам треба зібрати все та прийти рівно на сьомий день. Запізнюватись я не дозволяю, тому цього разу я не буду Вас карати. Дуже вже гарна погода, та й сонце так ярко світить.

Аліна розкрила список та пройшлась поглядом. В цілому, нічого особливого в ньому не було. Майже все було в гіпермаркеті, і це трохи засмутило ватажка. Розвідники Імператорської Школи занадто багато знають про гіпермаркет. Хоча, якщо б вони знайшли вхід, то діти Замку Вітрів дізнались би про це одразу. Дівчина склала список та поклала у кишеню, підняла очі.

Наступила мить, коли всі стояли мовчки, більш за все це означало, що розмова закінчена та плем’я Зодчих може бути вільним. Аліна на секунду розгубилась, але потім зробила крок до Люди.

Ваша Величність, - згадала ватажок умови звернення, - чи можу я запитати? Так, звичайно, - махнула Люда рукою, але їй було явно приємно почути це звернення, стільки пошани вона все ж таки не очікувала Чи могли ви провести нам екскурсію по Імператорській Школі, - зніяковіло запитала Аліна, - Вашу велику армію ми бачили, але мені цікаво як ви живете. Наш будинок ви бачили та розумієте, що живемо ми у квартирах А дійсно, - знову Люда хлопнула у долоні, - я дуже не чемно себе повела! Я з задоволенням покажу тобі Імператорську Школу. Ви, дикуни, - Люда скривила личко в огиді, - не знаєте як треба жити, тому й програли нам. Вам лишається лише підтягувати свої штани та брати приклад з справжньої цивілізації. Я кажу про нашу Школу, - Люда засміялась та розвернулась на каблуках

Дівчата почали підніматись по сходам до центральних дверей. Аліна завела руки за спину, насупилась та уважно почала розглядати все навколо. Діти племені Зодчих просто сіли на сходи та стали чекати ватажка. Щодо командира, який віддавав список Аліні, то він втратив будь-який інтерес до дітей, що лишились, розвернувся та пішов до воріт. По суті, біля загону постояло декілька хвилин пару воїнів, потім вони почали розглядати свої палиці, годинники та зробили вигляд, що тільки що згадали дуже важливі речі, розійшлись в різні сторони. Загін племені Зодчих лишились на самоті.

Цього моменту й чекала Аніта. Вона встала, підморгнула своїм хлопцям та й пішла в сторону вогнищ, де працювали та куховарили діти. Дівчина розтанула в натовпі, віталася з усіма, питала чи потрібна допомога та вела себе дуже дружньо.

А ти хто така?, - спитав одинадцятирічний хлопець, одягнений в білий халат, та активно перемішуючий суп в великій каструлі. Я прийшла з племені Зодчих, - показала Аніта на групу дітей, що сиділи на сходах, - ми принесли данину. То поки наш ватажок прогулюється школою з Людою, я вирішила позаглядати також. Можна? Та чому ж не можна? - всміхнувся хлопець, якому Аніта приглянулась, - Якщо будеш допомагати мені, я ще й пригощу супом.

Звичайно Аніта розуміла, що не всі діти будуть такими нахабними як Люда чи той же командир, що зустрів загін на вході. Діти є діти, всі хочуть жити, всі хочуть спокою. Так і цей кухар, якого звали Олексій, був просто дитиною, яка сумувала за своїми батьками та потрапила саме до Імператорської Школи.

Командир племені Зодчих виконувала прості команди: подавала сіль, спеції, ложки та інше. Олексій же розказував про життя дітей в цій школі. В цілому не погано: дах над головою є, їжі багато, але оскільки дітей теж багато, готувати треба практично з ранку до ночі, та якщо виконувати правила, слухатись воїнів, все буде добре. В Імператорській Школі головні – воїни, а всі інші – по суті – слуги воїнів. Суперечити воїну не можна, оскільки за це передбачається покарання. Щодо самих покарань, вони різні – від декількох ударів шпагою по спині до в’язниці.

Олексій показав рукою на невеличкий майданчик, на якому посередині вкопаний тонкий металевий стовп, на якому зверху – невеликий крюк. Дитині зв’язували руки, підвішували на стовп, потім підзивали всіх дітей до цього стовпа. Як тільки всі збирались –  виконували покарання. Бити шпагою по спині змушували всіх воїнів по черзі, таким чином, навчали всіх дітей. Слуг навчали покорі. Ось що буде, якщо ослухатись. Воїнів вчили жорстокості. Не можна бити в пів сили, не можна не брати участі в покаранні.

В’язниця ж була у підвалі, там де бомбосховище. Зазвичай туди відправляли дітей на термін від одного до п’яти днів. Особливо складно, після довгого перебування у в’язниці, виходити на вулицю: пів дня ходиш, а сльози течуть, не зупиняються. Аніта слухала, та піддакувала. Олексій виявився дуже говірливим хлопцем.

Дівчина підвела розмову до провінцій Імператорської Школи. Тут кухар і розповів все, що було цікаво командирші. Виявляється, провінцій, враховуючи плем’я Зодчих, було шість. Всі вони були більш-менш поряд з Імператорською Школою. Також, хлопець повідомим, що раніше були ще три провінції, але одна відмовилась платити данину. Дві інші деякий час платили, а потім в їх магазинах закінчились продукти. Одні просто прийшли до Люди та запропонували свої послуги воїнами. Це була група дітей, що відвідували раніше на спортивні секції, тому були підтягнуті та сильні, інші – спробували відбитися від Імператорської Школи.