Ольга Вільна - Ярослав, Ольга Вільна

– Якого біса? – почав питати, коли помітив якесь тіло на дні. – Черговий труп?

– Черговий зрадник, – Терещенко важко підтяг тіло чоловіка вгору, оглянув. І з химерною посмішкою витягнув з його внутрішнього кармана гаманець і документи. – Офіцер кримінальної поліції Москви, – показав посвідчення на полковника Подорожнього Єгора. І поліз вгору.

– Ну звісно. Зрадник, – повторив Денис, відступаючи в сторону.

Першим, з ким зв’язався дружинник, був Костянтин. Показово набрав номер голови СБК з візитівки, назвався, додавши якусь дику фразу про фазанів, і передав телефон Денисові. Заради того, щоб той почув наказ співпрацювати і всіляко допомагати дружиннику Терещенку Івану. Ніби існував якийсь інший вибір у прижатого до землі Рєзнікова з лезом біля горла і чоботом на спині.

– Радо почув би пояснення, – пробурмотів під носа. І розвернувся, попрямувавши до своєї Хонди. Зелений кросовер більше нагадував сімейну машину, власне так і купувався, поки ще був шанс на щось із Ярунею, ніж на службову. Однак міняти її Денис не став, звик. І машинка виявилась досить непоганою. – Чим таким володіє пацан, що за ним влаштували справжнє полювання?

Звісно він і сам радо з ним би поговорив. Однак! Хлопець досі лишався живим, дивовижно, враховуючи кількість трупів за його спиною. І відсутності тіла самого хлопця. Не служка ж розправляється з усіма? Треновані бойовики, поліціанти, дружинник покромсаний. А от з дивакуватими підлітками наче все гаразд!

– Везучий сучий син, – похитав головою. – Стільки людей полягло, а з нього ніби з гуся вода.

– Обережніше з висловами, – жорстко попередив Терещенко, вмощуючись поруч. – Ти говориш про княжича Великої Русі.

– Ага, – відповів, відкриваючи повідомлення, яке якраз звідкільсь прилетіло до нього. Номер був невідомим, однак початок явно натякав на державні установи.

«Логічно. З ким би ще зв’язувався, – завмер. – Що він щойно сказав?»

– Повтори? – обернувся. – Княжича?

Чоловік всміхнувся, від чого заляпане кров’ю обличчя перетворилось на справжню гримасу. Розпатлане волосся, підпалене з боку пораненого вуха, короткою брудною щіткою стирчало в різні боки. Невелика щетина вкривала підборіддя і щоки. А м’ятий, місцями розідраний одяг ще більше  робив того схожим на головоріза з великої дороги. З плямами крові і характерним ароматом.

– Гадав, що вони, – кивок головою в бік трупа поліціанта, – витрачають стільки сил на пошук малолітнього служки?

Рєзніков важко видихнув, повертаючи думки в робоче русло.

«Тіла княжича не знайшли. Була якась печатка, але не тіло. Чи можливо, що під іменем Олега весь цей час переховувався княжич?»

– Я не гадаю, – промовив, вивертаючи авто на трасу. – Я збираю факти.

«Персонал бачив, як хлопець в костюмі вийшов з готелю. Він і дівчина були в Крокус Експо, принаймні, повернулись туди разом. А потім разом звідти поїхали».

– А факти говорять, що готель залишив слуга на ім’я Олег. Маю цілу кіпу очевидців.

Терещенко повільно оглядав салон, що дало змогу Денисові виправити власне перебільшення. Все ж він справді поки збирав факти:

– Гаразд. Навіть якщо прийняти до уваги костюм. У нас виходить, що з готелю пішов або Олег, або Його Королівська Вельможність. Княжич, який за версією усіх, хто вижив, сидів у номері. Тобто, таємно…

– Без або, – перебив Терещенко, потираючи виски. – Його Королівська Вельможність втік з-під нагляду в ранок понеділка. У костюмі персонажа з Зоряних війн. Провів день на фестивалі і о вісімнадцятій повернувся до готелю. Точно після вибуху.

– Тоді чому він не пішов до губернатора чи мера? – варіант із княжичем був божевільним, нереальним. І додавав питань.

«Пацан пустився в біга. Навіщо? Якщо то був справді княжич, йому достатньо було просто звернутись по допомогу. До будь-кого! Хіба ні?»

– Коли я дістався готелю, його переслідували хлопці у формі КОРДу, – Терещенко встигнув знайти автомобільну аптечку і витягти пачку знеболюючого. – Мені повідомили, що ти з команди губернатора і ведеш окреме розслідування. Цікаво, що тебе дивують мої слова, – холодний і дуже важкий погляд Рєзніков навіть не побачив, відчув на собі. – Я ще вчора проінформував уповноваженого СБР губернії, щодо зради з боку підрозділів спеціального призначення. Але навіть на ранок поліція явно не була в курсі. Ба більше, автівка, на якій можливо їде Його Королівська Вельможність, оголошена в розшук з приміткою про особливо небезпечного водія та пасажирів.

По спині проступив холодний піт. Дружинник якось дуже прямо натякнув на зраду всередині губернії. Причому на високих постах, адже губернатор явно не був проінформований про розшук авто.

«Але як таке можливо?»