Євгеній Шульженко - Гра почалась 4. Губернатор, Євгеній Шульженко

Зі сторони самого входу, Степан побачив ще групу, що ховались всередині. Порахувавши всіх, хлопець зрозумів, що сили доволі рівні, хоча в них був козир – група Олі що зараз підходить на свою позицію та очікує початку битви.

Вийти напроти ворога було не легко, заважали машини, але все ж таки знайшлось місце як для загону Степана, так і для загону Євгена. Хлопці знайшли один одного поглядом та зустрілись, повернувшись до чорнявого хлопця. Степан показав рукою всім, що треба чекати але бути готовими. Як тільки він дасть команду – йти в бій, швидко зреагувати.

Степан та Євген пішли вперед. Губернатор помітно хвилювався, але старався не показувати цього. Він роздивлявся чорнявого хлопця та його биту. Декілька кроків, ціль вже була поряд.

- Ми знову зустрілись, - почав Степан, махнувши головою хлопцеві, - як тебе хоч звуть?

- Голова не дуже боліла? – всміхнувся чорнявий хлопець, - тобі добре влетіло того разу. А звуть мене Семен.

- Семен, - трохи тремтячим голосом мовив Євген, - треба зараз вирішити питання швидко та мирно. Віддай нам полонених, ми собі підемо додому. Забуваємо про ваш напад та нахабний полон, - Степана здивувала ця пропозиція не менше Семена.

- Ні, ні, ні, - засміявся Семен, - так не піде. Ти добре знаєш, чому ти тут. Полонені будуть звільнені, але ти залишишся з нами.

- Навіщо я вам? – награно здивувався Євген, - що було то було.

Семен опустив биту та відкрив рота від такої відповіді. Одразу, після цього, його очі наповнились кров’ю, він почав тремтіти від злості.

- Я відведу тебе до ряду з якимись здоровенними вазами, - прошипів Семен, - звʼяжу тобі рукам та ноги, покладу на підлогу. Потім я переверну всі вази на тебе. Ти не зможеш ні рухатись, ні чинити опір. Просто будеш лежати та кричати від болю. Так було тієї ночі? – він подивився на Євгена уважно, - так ти зробив, коли невинні діти спали в наметах?

- Це було несподівано для мене, - ледь спокійним голосом відповів Євген, - я не мав наміру перевернути на них ті кляті пляшки.

- Навіщо ти взагалі це зробив? – запитав Семен, - ну прийшли, ну вкрали щось. Добре. Але навіщо було звалювати цілий ряд пляшок на дітей?

- Я хотів налякати свого ватажка, - пояснив Євген, швидко поглянувши на Семена, - тільки це було моїм планом.

- Не знаю, що у вас там були за розбирання з другим хлопцем, - Семен тремтів від гніву, - та в тих клятих наметах були дві мої молодші сестри. Вони обидві зараз сплять. В цьому винен лише ти, - Семен тикнув пальцем в губернатора, - ти маєш понести покарання за це.

Степан підняв руку, звертаючи на себе увагу. Він мовив спокійно та впевнено. Хлопець пояснив, що Євген не зможе залишитись оскільки він є губернатором міста Сонця. Тому або вони просто забувають про свою помсту, бо й так лиха наробили, або буде бій. Командир запевнив, що якщо мирно не вийде домовитись, то будуть домовлятись силою. Інші варіанти не обговорюються.

Семен засміявся та хитро подивився на Євгена. В погляді можна було побачити що хлопець вражений тим, як губернатор спробував себе прикрити натовпом дітей. Ватажок поселення гіпермаркету махнув рукою та запевнив, що в тих нічого не вийде.

- Віддай нам полонених, - в голосі Євгена вже відчувалась погроза, - навіщо тобі зараз ця бійка?

- А тобі навіщо було дітей присипляти? – питанням на питання відповів Семен, - мені байдуже на тебе та на твої погрози. Вас не так багато, місцевість ви не знаєте. Спробуйте забрати полонених силою.

Семен розвернувся та підійшов до своїх воїнів. Голосно крикнув хлопцям та дівчатам, щоб ті готувались до бою. За мить він зупинився та підняв палець вгору. Розвернувся до Степана та Євгена, закинувши биту собі на плече.

- Доречі, - всміхнувся ватажок поселення гіпермаркету, - полонених всього двоє, а не троє, як було на початку.

- Як це двоє? – здивувався Степан, - була дівчина та два хлопця.

- Так, так, - погодився Семен, - вони намагались вчора втекти. Хлопців спіймали та добряче побили. А от дівчина, - він підняв здивовано плечі, - просто впала та заснула переді мною

Як тільки Євген почув про Леру, та за секунду зрозумів, що Семен тільки що сказав. Лера заснула як всі дорослі? Його Лера, його любов? Ось чому вчора він відчував незрозумілий біль. Ось чому вчора не міг уявити свого майбутнього з нею. Губернатор закричав та піднявши палицю, кинувся на Семена. В останній момент, Степан встиг перехопити колишнього друга за плечі. Євген кричав та виривався, він хотів напасти на ватажка поселеннягіпермаркету та бити його доки той сам не засне.

Семен тихо засміявся, та не знущався над Євгеном, не коментував його спробу напасти. Не тому, що був поряд зі своїми воїнами, а тому, що він розумів цю біль. Він втратив своїх сестер, що вирішили в той вечір погратись в наметі та заснули. Семен досі карає себе за те, що дозволим дівчатам лишитись осторонь. В чому була небезпека? Навколо дітей немає, вхідні двері надійно зачинені, скло не пробивне.

- Я зрозумів, - крикнув Семен, - що дівчина була для тебе важливою, особливою, - він помовчав, - тому зараз ти розумієш, що втрата дорогої людини завдає страшний біль. Такий біль відчуваю я сам. Я не відступлюсь, - він крикнув зі злобою, - я хочу побачити твої страждання та те як ти сам заснеш цим дивним сном. Все, я закінчив.