Жан-Крістоф Руфен - Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен

перетворена на галерею навколо церкви; Деметріосу вдалося завести до неї роззутих подорожніх. Вони побачили багато ікон різних часів. Деякі відрізнялися явним візантійським впливом, але більшість несла на собі відбиток особливого абіссінського стилю. Здавалося, що очі жили окремим, незалежним від облич життям, та панували на обличчях. Шкіра святих залишалася світлою — то був знак святості та таємничий карб божественного, саме такий, яким може виступати використання для богослужінь давньої мови. Але риси облич були запозичені в живих мешканців країни таким чином, що ікони з їх застиглими позами та суворими традиціями зображення підносили до святості Христа та Богородиці звичайних жінок та дітей.

Коли вони поверталися, Деметріос повів їх до палацу. Він показав їм двір, мимо входу до якого вони проходили на аудієнцію з Королем. За знаком молодого чоловіка стражники пропустили їх до клітки, де дрімали четверо левів Негуса, один самець та три самиці, з яких одна була ще дуже молодою. Клітка була зачинена широкими залізними засувами. Понсе боявся, що Деметріос зараз розповість про які-небудь тортури, до яких залучають цих тварин, але він, навпаки, сказав їм, що звірі належать Імператорові, і тільки йому одному, причому він сам годує їх щоранку м’ясом, котре раб кидає їм у його присутності, і що ніщо не може порушувати їх відпочинок. Вони зітхнули з полегшенням.

Нарешті, по обіді, Деметріос передав їм чимало принадних запрошень до шляхетних домів міста. Того ж вечора вони пішли в одну з цих осель. Гості отримали все, чим тільки можна було їх ушанувати: вишукані страви, скільки завгодно медового квасу, музик та співаків. Понсе, який чимало записав упродовж пообіддя, міг продовжити свої спостереження. Зокрема, він відзначив одну традицію: чоловіки не дуже переймалися тим, як їхня їжа попаде до них у рот (а треба сказати, що абіссінці не знають виделок та ножів). Шматки їжі для чоловіків готували в основному їхні сусідки по столу, а потім ними їх і годували. Понсе посадили біля гордовитої видної жінки зрілого віку, що її простора вишивана бавовняна сукня не перешкоджала побачити вражаючі форми. Зі справжнім жахом він спостерігав, як вона, лише рабиня ставила на стіл корж з підливами, скочувала своїми довгими пальцями, обтяженими золотими каблучками, кульку з тіста, змочувала її в червоних рідинах, де майже видимо палали спеції, та рішучим жестом, що не терпів заперечень, сунула все це в його, Жана-Батіста, рот, який одразу ж увесь спалахував вогнем. На наступний шматок він погоджувався зі сльозами в очах. Метр Жюремі терпів те саме від рук юної дівчини, що сиділа праворуч від нього. Інші чоловіки аніскільки не здавалися спантеличеними цими почестями. Вони навіть бували не на жарт обурені кожною спробою Понсе та його друга припинити це відгодовування через таку мало поважну причину, як те, що вони вже були ситі.

Ці смертні тортури скінчилися після того, як їхні жорстокі мучительки вирішили, що вони вже задоволені, або просто тієї миті, коли досвід підказав їм, що їхні підопічні можуть незабаром не витримати. Тоді полум’я у шлунках залили потоками квасу, котрий був немов те масло для вогню. Товариство продовжувало веселитися. Багато хто виходив на терасу та пив там при світлі місяцю каву. Але сувора компаньйонка Понсе зробила йому знак іти услід за нею, а метр Жюремі потягнувся в інший бік за своєю.

Обидва вони гадали, що їх ведуть до ванної кімнати, де вони зможуть ополоснути свої солоні від сліз обличчя та палаючі від спецій губи. Натомість вони опинилися в напівтемних покоях з безліччю прикрас та подушок. Господині без жодного слова скинули з себе одяг, а потім, оскільки вони вже впоралися з їжею, взялися до виконання інших бажань своїх гостей. Несмілі спроби вчинити опір швидко переконали їх у правоті Макіавеллі: того, чому не можна завадити, треба бажати, писав флорентієць. В ім’я цієї очевидної істини вони взяли посильну участь у цьому заході. Після довгих днів подорожі пустелею їм повернули втіхи, смак яких вони вже забули, і які приймати в цей несподіваний спосіб були здивовані, але ніскільки не засмучені. Трохи згодом вони повернулися до салону, де залишалися інші запрошені. Деметріос поквапився скласти товариство франкам. Вони привітали чоловіків, які, здавалося, були ними зачаровані, причому серед них, можливо, були чоловіки їх компаньйонок, та жінок, які зі звичною поважністю прийняли їхні глибокі реверанси.

Спати вони лягали здивовані більше, ніж будь-коли. Ці тілесні вправи аж ніяк не відігнали від Жана-Батіста думки про Алікс, навпаки навіть змусили його ще більше, ніж коли-небудь, шкодувати за свою самотність. Він мріяв про кохану та, мішаючи недавні відчуття зі спогадами про дівчину, провів чудову ніч.

Наступного дня вони прокинулися пізно, ходили на базар прянощів, де бачили на прилавках купи рідкісних рослин, які приносив їм мусульманин, у якого вони жили. Поговорили з торгівцями та познайомилися з двома селянами, які займалися збором ефірних та лікарських рослин у найвіддаленіших та, нерідко, в найнедоступніших місцях. Розпитуючи їх про способи застосування цих різноманітних зерен та листя, Понсе та метр Жюремі з жахом помітили, що в цій країні більше за всі інші вивчена та використовується фармакопея отрут. Тут вони впізнали напрямок, який дуже добре був відомий їм уже в Європі, та який давно зробив з науки про смертоносні зілля — науки точної та такої, що піддається перевірці, багатої та сильної родички медицини — науку приблизну, спірну та, сказав би дехто, значно менш корисну.

Увечері вони гостювали в іншій оселі. Навчені гірким досвідом попередньої вечері, пили мало, зате старалися самі якомога більше напхатися їжею. Побачивши такий запал, присутні на вечері жінки знайшли своє втручання зайвим, і наші подорожні змогли зупинитися, коли забажали. Головне ж — після вечері вони сіли біля служниці, яка готувала каву, й почали безупинно торсати сусідів питаннями, у яких виявилася їхня велика зацікавленість абіссінською літературою. Те, що здавалося спочатку лише хитрістю, аби уникнути нової жіночої атаки, зробилося для них нагодою відкрити, наскільки охочі абіссінці до поетичного мистецтва.

Деметріос зазнав чималих труднощів, тлумачачи італійською уривки, які їм цитували. Він пояснив, що краса цих віршів полягає в контрасті, який ефіопи порівнюють з контрастом між воском та золотом. Віск є матеріалом для форми, в котрій відливається золота прикраса. Форма нічим особливим не примітна та складається з дешевої речовини, але, коли її ламають, у середині знаходять приховану коштовність. Поетичні фрази можуть, завдяки тонкій грі слів, містити під оманливою та тьмяною оболонкою поверхневого смислу смисл інший, повний глибини, блиску