Жан-Крістоф Руфен - Абіссінець, Жан-Крістоф Руфен

— О! Вона вже заспокоїлася. Нарешті наважилася.

— На що?

— Не знаю, чи я вам уже казала. Один турецький негоціант запропонував їй вийти за нього. Таким чином, вона забезпечить себе. Звісно, вона довго вагалася. Він, здається, старий та має жахливий вигляд. Але вона стане лише четвертою дружиною та буде ділити неприємний обов’язок терпіти його присутність з трьома іншими.

— Який жах! — скрикнула мадам де Майє. — Чи матиме вона для цього зректися християнської віри?

— Саме з цього приводу вона й вагалася. Вона дуже набожна і це зречення стане для неї важкою жертвою.

— То що ж вона нарешті вирішила?

— Той турок переконав її, що мусульманство не буде для неї надто важким тягарем. Досить буде визнати, що немає Бога, крім Аллаха, а Магомет є його пророком. Більше від неї нічого не вимагатимуть. Христос вважається в них пророком-предтечею, і ніщо не завадить молитися йому. Словом, мавр навіяв цій нещасній, що вона не вчинить нічого проти віри, а натомість матиме щодня їжу.

— Доню, моя, — сказала мадам де Майє, чий погляд виражав величезну тривогу, — ця жінка на порозі загибелі. Не можна вірити тому, що кажуть ці невірні. Вони завоювали святі місця, зруйнували тисячі церков, знищили безліч християн. Ми повинні всіма силами завадити тому, щоб вона зробилася туркенею. Через це вона загине не лише в цьому житті, бо ці чоловіки, як кажуть, непомірно жорстокі зі своїми дружинами, але й прирече себе на віки вічні в пеклі.

Мати з донькою почали міркувати, як уникнути такого лиха. Алікс нарешті згадала про можливість взяти Франсуазу до них на службу. Мадам де Майє розглянула цю пропозицію.

— Так, — сказала вона, — я гадала про це. Відтоді, як наша праля поїхала до Франції, я прошу месьє де Майє кимось її замінити. Він завжди каже, що в колонії франків немає нікого, хто міг би виконувати ці обов’язки. Я гадаю, що він не хоче поновлювати цю вакансію через прагнення заощадити. Ваш батько такий помірний у витратах державних коштів.

— Боюсь, що тут якраз не буде економії, — жваво сказала Алікс, яка з ентузіазмом вхопилася за цю ідею. — Двоє нубійських невільників, що перуть у нас, як не попалять білизну содою, то зіпсують колір суконь.

— Не кажучи вже про прасування, яке веде до справжнього розору! Але, що вдієш! Ваш батько не звертає на це уваги. Єдиний раз я чула від нього скаргу тоді, коли його шовкові панчохи кольору зеленого яблука зробилися червоні, немов цеглини, після того, як їх замочили разом з моєю пелериною.

— От бачите, — наполягала Алікс. — Я певна, що йому можна представити як зиск, отже, як ощадливість, прийом на службу нової пралі. Батько скаже, що він не має часу шукати гідну обраницю — тим краще, бо ми йому її запропонуємо.

Алікс говорила так багато й так переконливо, що мати погодилася на її пропозицію. Те, чого ця набожна жінка ніколи б не робила заради спасіння людського життя, яке є в руці Божій, охоче виконувалося нею з метою врятувати душу, яка збиралася зректися істинної віри.

— Як ви представлятимете справу батькові? — спитала Алікс.

— Я добре його знаю. Від нього нічого не варто приховувати. Я розповім йому всю правду саме так, як представили її ви.

Алікс удалося зберегти серйозність, але, коли вона переповіла цю останню фразу своїй подрузі, вони від душі сміялися.

Месьє де Майє вдалося умовити, та він дозволив своїй дружині найняти пралю з п’ятнадцятиденним строком випробування. Франсуаза прийшла до консульства, була мигцем представлена консулові, який не опускався до справ, пов’язаних з прислугою, та вміла завоювати серце мадам де Майє. Нова праля старанно працювала від самої своєї появи. За п’ятнадцять днів сам консул, який помічав так мало, мав визнати, що дім змінився. Його убрання знов блищало. Франсуазі навіть удалося за допомогою настоїв з рослин Понсе повернути первісний колір дипломатовим панчохам. Пані тепер носили біле, а не жовтувате мереживо, як траплялося раніше. Нарешті — найвідважніший подвиг — Франсуаза спромоглася м’яко, але рішуче, поступово прибрати до рук обидва вбрання, що ними володів месьє Масе, і котрі сперечалися, яке з них брудніше. Одного ранку, коли секретар приніс консулові папери, той відчув, що чогось не вистачає. Він подивився навколо себе, але не завважив нічого незвичайного. Потім, раптом повернувши носа в бік месьє Масе, який стояв проти нього, консул нарешті збагнув із подивом, що його секретар більше не пахнув зле. Франсуазу було прийнято.

Як і належало чекати, вони з Алікс продовжували зустрічатися в консульстві. Дівчина щоранку ходила поливати рослини; вона робила це сама, і залишалася там не так довго, як раніше. Потім, повернувшись, починала блукати по дому. Простір, який займали в домі месьє де Майє з підлеглими, обмежувався парадним крилом, тобто залою, де знаходився портрет Короля, кількома прилеглими робочими кабінетами та часто порожніми апартаментами для високих гостей на першому поверсі. Щодо мадам де Майє, то вона майже не виходила зі своєї кімнати. Решта ж великого будинку — передпокої, коридори, кімната Алікс, будуари, кухні, службові приміщення, пральня — знаходилися в розпорядженні подруг. Така різноманітність декорацій надавала їхньому спільництву зачарування новизни, пікантності — через необхідність дотримувати таємницю — і незмінно нового смислу, який виникав з усіх розмов, котрі лише могли зав’язатися між двох жвавих жінок у такому великому будинку.