Кері Блек - Секрети родини Бенет, Кері Блек

Розділ 24

Ранок почався з першими проміннями сонця, які вирішили освітити мою кімнату та заграти на стінах веселі візерунки. 

Я мимоволі усміхнулась, навіть незважаючи на те, що мої кошмари продовжували мене мучити. 

Сьогодні похід у ліс з третім курсом, отже мені потрібно усе моє ментальне та фізичне здоров’я. Тренувань зранку немає для нас, так як о сьомій ми вирушаємо від академії. 

Завідувач господарством під власне бурмотіння видавав нам похідні рюкзаки та давав настанови, що якщо ми пошкодимо інвентар то будемо відшкодовувати за власні кошти. 

- Зрозуміла, викладачко? - зиркнув завгосп на мене своїми карими очима та почесав потилицю. - Понабирають тут молодих та без досвіду. 

- Ілаю, досить бурмотіти, - підійшла ззаду Вів‘єн - Бережи свої нерви, не молодий же. 

Завідувач господарством аж засіяв коли побачив викладачку. Зізнатись Вів‘єн справляла позитивне враження, вона дійсно дуже гарна та витончена жінка. Сьогодні Вівʼєн одягла спортивний костюм, який повністю облягав її фігуру. Вона не соромилась своїх шикарних форм та завжди намагалась їх показувати. Студенти певно до такого звикли, адже ні одного двозначного погляду на неї я не помітила. 

- То це ти з нею йдеш? - кивнув він на мене. - Якщо так то я спокійний. 

- Не звертай уваги на цього буркотуна, - Вів‘єн підмигнула отримуючи свій рюкзак. Завгосп нахмурився, ображаючись на її слова, але коли Леслі підмигнула йому враз розтаяв. 

Студенти вишукувались у шерензі та чекали поки прибудуть викладачки. Ні на одному з них я не помітила стомленого чи не виспаного погляду. 

- Добрий ранок, викладачки, - осяяли вони нас посмішками. 

Ну точно мазахісти. Хто йде в заборонений ліс в таку рань та ще й посміхається? 

- Від групи не відставати! - почала настанови Вів‘єн. - Бачите щось підозріле обов’язково повідомляти! Самим нічого не чіпати! Якщо ви загубитесь, посилайте сигнал через браслет! Це ясно? 

Вів‘єн не перестає мене дивувати. Такий командний голос, що зрівнявся би з Майклом чи Артуром. 

- Ясно! - хором закричали студенти. 

А в мене аж у вусі від їх крику зашипіло. Я мимоволі погладила своє вухо та почала шукати очима цілителя. Він вже мав бути тут. 

- Всі в зборі, - як тільки я подумала зі службового входу вийшов цілитель. Він був одягнений у коричневий спортивний костюм з курткою та мав такий, як у нас похідний рюкзак. - Добрий ранок, студенти! Добрий ранок, викладачки, - повернувся він до нас та підмигнув, так щоб студенти не помітили. - Маєте прекрасний вигляд, дами. 

Ох і ловелас. Я лиш посміхнулась. 

Вів‘єн йшла попереду, за нею студенти, а я з цілителем позаду. Йти з ним поруч не складало проблем. Він майже нічого не говорив. Це явно не схоже на нього.

Та мої думки були більше приковані до Яна Теренса, який йшов біля Георга Колвіла, весело щось обговорюючи. Я повернула погляд на Олівію, яка задумливо розглядала все навколо. 

Коли познайомилась з ними, то думала вона дружить з Яном. Але викладаючи їм бачу, що двоє посварились. Та можливо Олівія знає секрет Яна? Але з цією дівчиною потрібно дуже обережно говорити. Вона просіче, якщо почну розпитувати напряму. 

Ми увійшли в заборонений ліс та на мій подив абсолютно нічого не змінилось. Ті ж дерева, ті ж стежки, які де не де закінчуються. Боятись в принципі нічого. 

- Вдень ліс нічим не відрізняється, - промовив Тукрокс ніби читаючи мої думки. - А ось у найбільшому переході ми помітимо зміни. 

- Найбільший перехід? - нахмурилась ідучи погано витоптонаю  стежкою. 

- Опівночі коли вечір переходить у ніч, демони набувають могутності, так задумано Хаосом, - пояснив він також дивлячись під ноги. - Інші переходи, як наприклад світанок не мають такої сили. 

- То опівночі ми зайдемо в дозволену зону? - запитала з надією, переступаючи через камінь. 

- Опівночі ми будемо у центрі лісі, - підмигнув він мені. - Не думав, що ви з лякливих. 

- Я з практичних, - відмахнулась від нього. 

- Студенти! - голосно вигукнула Вів‘єн привертаючи на себе увагу. - Нічого не торкатись! І пам’ятайте в забороненій зоні все не те чим здається. 

Що вона мала на увазі я не зовсім зрозуміла. Оглядала ліс та шукала хоч щось не звичне та бачила лиш дерева. Я навіть полегшено видихнула. Все не так страшно, як здавалось би. 

Позаду від мене затріпотіло листя та я мимоволі обернулась. 

Нічого. 

- Ви чули? - прошепотіла я до цілителя.

- Що саме? - він йшов трохи попереду, тому дійсно міг не чути. 

Можливо мені здалось? Я прислухалась та покосилась назад. Звук знову повторився. 

- Хі-хі, хі-хі, - засміявся дитячий голос. 

Я різко обернулась в неприємному передчутті. 

На мене дивились великі сині очі світловолосої дівчинки. Її тіло де не де було вкрите лускою, а на голові маленькі ріжки. Ластовиння дівчинки піднялось догори від посмішки. Вона не виглядала загрозливою та допитливо розглядала мене.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍