Юлія Феліз - Ти мене не знаєш, Юлія Феліз

Говорячи, я бачила, як жорсткі риси маминого обличчя  трохи пом’якшилися. Моя тактика спрацювала. Її гнів почав танути, в глибині очей спалахнуло розуміння. І коли я нарешті схлипнула, не в змозі стримати сльози, вона простягнула руки й міцно обійняла мене.

— Можливо, я була надто різка, Ніко, — сказала вона зворушливим тоном, — але я люблю тебе і хочу, щоб ти була щасливою. Богдан не підходить на роль принца.  Він збиває тебе з наміченого шляху. Ти поводишся дивно відколи почала зустрічатися з ним, хоч я просила не робити цього. Я не хочу, щоб через юнацьке незріле почуття, яке ти називаєш коханням, твоє життя пішло шкереберть.

— Мамо! Ну чому? Чому ти так впевнена, що я готова занапастити своє життя?

— Бо я теж була молода, Ніко, і наробила купу помилок. Тобі цього зробити я не дозволю. Дівчинко моя, я краще знаю, що правильно, а що ні.

Я зрозуміла, що сьогодні безсила переконати її. Вона чомусь вбила собі в голову, що я покину навчання. Думає я почну співти пісень в переходах метро? В будь-якому разі нам обом треба заспокоїтися, і повернутися до розмови пізніше. Я, зітхнувши, зачинила двері своєї кімнати і сперлася на неї спиною. Боже, мамо! За що ти так зі мною? Мені стало дуже прикро. І за Богдана, і за себе, і за те, що все склалося саме так.

Мама заглянула хвилин за двадцять. Зважаючи на те, що вона посміхалася, вже вибачила мені і мала гарний настрій. Я ж не могла позбутися пригніченого стану.

— Ходімо вечеряти, — покликала мама, і я пішла за нею на кухню.

Коли ми влаштувалися вечеряти, повітря між нами стало легшим, колишня напруга танула з кожною миттю. Мама робила вигляд, що нічого не сталося, розставляла тарілки і заварювала чай. Я спостерігала, як вона дбайливо подавала та розкладала найсмачніші шматочки на моїй тарілці — жест любові, який не залишився непоміченим. Незважаючи на будь-які розбіжності у поглядах чи надмірну суворість, вона залишалася моєю найріднішою людиною. 

Жуючи котлету, я не могла не думати про те, як багато мати зробила, щоб я могла насолоджуватися безтурботним життям. Її суворість, хоч часом її було важко витримати, я знаю, що це походить від любові.

— Я ціную все, що ти для мене робиш, мамо, — щиро сказала я, зустрівши її погляд із вдячністю. 

М’яка посмішка осяяла мамини губи, коли вона потягнулася через стіл, щоб ніжно стиснути мою руку. 

— Я хочу лише найкращого для тебе, дорогенька, — відповіла вона, її голос був наповнений теплом. — Можливо, у мене не завжди все виходить правильно, але знай, що я дуже тебе люблю.

Тепер, коли я трохи заспокоїлася, помітила, що не лише прикрий інцидент розлютив маму. Її рухи були дещо різкі, вона постійно брала до рук телефон, наче чекала важливого дзвінка, хоч за столом ми дотримувалися правила: жодних дзвінків і повідомлень. Я не пам’ятаю, щоб мама колись порушувала його. Мені стало соромно, що занурившись у свої проблеми, я не знайшла часу поцікавитися маминими.

— Мамо, — уже сміливіше почала я, — як пройшов робочий день?

Мама підвела замислений погляд.

— Він був... м’яко кажучи, насичений подіями, — відповіла, стомлено зітхнувши. — Сьогодні до школи приходив слідчий.

Я відчула, як холодок пробіг по спині. Коли до школи приходять люди з певних структур, то в цьому немає нічого хорошого, особливо для директора.

— Слідчий? Для чого?

Мама серйозно подивилася на мене і сказала:

— Схоже, в Інтернеті з’явилося відео, нелегальних боїв за участю деяких учнів моєї школи, — пояснила вона втомлено. — Адміністрація намагається з’ясувати, хто був причетний, бо розголос відбувся на рівні Управління освіти. Будуть проводити службове розслідовання.

Мені стало її дуже шкода. Мати такі проблеми дуже неприємно, особливо на додаток до всього іншого, з чим їй доводилося справлятися як директору.

— Це звучить жахливо, — тихо сказала я, простягаючи руку, щоб заспокоїти її. -- Я можу уявити, як тобі важко. 

Мама вдячно посміхнулася мені, але в очах світилася рішучість.

— Це, безумовно, неприємна ситуація, але сподіваюся, я зможу впоратися з цим.