Тетяна Гуркало - Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало

— Я цього не пам'ятаю.

Ельф тільки знизав плечима. А Ярославу несподівано полегшало. Він лише помер, хоч як б дивно це звучало. Він ніколи не божеволів. Йому це наснилося, він це вигадав. Можна не турбуватися, що чергова стресова ситуація змусить його свідомість перестати виконувати свої обов'язки.

— Ярен, я точно помер?

— Точно, — впевнено підтвердив ельф.

— Табаді казав, що у разі моєї смерті будуть руйнування.

— Він помилився, — ельф криво усміхнувся. — У тебе немає зв'язку із пластами. Я подумав, що йому це не обов'язково знати. Старий інтриган.

Поважає він Табаді, не любить, але шанує. Навіть якби ненавидів, все одно поважав би. Як такого можна досягти?

Чогось не вистачало. Про щось ельф промовчав. Чотири дня…

— Ярен, я прийшов до тями позавчора вранці. Де подівся ще один день?! Чому ти сказав, що мені не можна йти в себе? Я точно пам'ятаю, що ти саме це сказав.

— Як із тобою складно, — зітхнув нещасний учитель, якому нав'язали такого учня. — Яро, день ти проспав, ти образився, ти не хотів мене бачити, можливо, тобі хотілося мене убити, але ти відмовився в цьому брати участь, боягузливо надавши тілу самостійно справлятися з цим завданням. Тіло без розуму впоралося погано, ображатися довго на весь світ ти не вмієш, от і виповз на світ. Тобі лише день знадобився. Один мій знайомий тинявся на задвірках свідомості майже рік, поки його дружина не занурила обличчям у миску з супом і не пообіцяла втопити. Опритомнів, як миленький, вмирати назавжди йому не хотілося, тим більше такою негероїчною смертю. Дружину, до речі, він з того часу почав поважати.

— Ясно, — сказав Ярослав. Тепер він точно знав, що нічого люди, що повернулися з того світу, про свою недовгу подорож окремо від фізичної складової не пам'ятають.

— Яро, ще одне, нікому не кажи, що ти вмирав, — попросив Ярен, дивлячись у вічі. — Знаємо тільки я, Літа та Етль. Літа ритуал проводила. Це заборонено і в ельфів, і в людей. Були прецеденти з крадіжкою тіл, от і заборонили під страхом негайної смерті.

— Крали тіла? Навіщо? Щоб молодше стати? — у пам'яті спливли пригоди Майлза Форкосигана і пересадка мозку зі старого тіла в молоде. Книга Ярославу подобалася, але при всій повазі до автора він не розумів її ідеї. Старий мозок у молодому тілі навряд чи помолодшає, а він зношується, як і інші органи. Ярославові так здавалося.

— Ні, що це за дурниці? Щоб отримати дар, якого у власного тіла не було. Виходило погано. Розум не витримував, не міг пробачити, що в нього відібрали щось своє, а натомість дали щось страшне, незрозуміле і незвичне. Тахом зазвичай стають випадково, і перш ніж когось вселити в нічийне тіло слід переконатися, що до цього тіла не прив'язані незвичні складові. Охочі стати великими магами цього не розуміли. Чи не вірили. Останнього з них убивали об'єднаними зусиллями наших старших та Ради Магів, хтось слабше наблизитися до нього не міг, миттєво вмирав, незважаючи на всі захисти. Він не розумів що робить, просто вбивав, все живе. Захищався від того, що могло йому нашкодити. У деяких місцях, де він встиг побувати, досі нема нічого живого, навіть трава не росте. Що він зробив, ніхто не знає. Але ритуали заборонили. У крайньому разі можна отримати дозвіл у старших або Ради, тільки наш випадок крайнім би не визнали.

А ще ельф не хотів бути будь-кому зобов'язаним, і не хотів, щоб зобов'язаним був його учень. Ярен сам обирає собі господаря. Ні старші, ні Рада Магів на цю роль чомусь не підходили.

Факт передчасної смерті привітність Міста не пояснював. Значить, мало статися ще щось. Щось, про що навіть Ярен не знає. На що його учень чомусь не звернув уваги. Може дрібниця якась,  або чергова дурість.

Ярослав завжди любив розгадувати головоломки, лізти не у свою справу та притягував до себе неприємності. Але він не міг зрозуміти, як йому вдалося всього за кілька місяців перетворити своє життя на одне суцільне непорозуміння? Він давно перестав розуміти, що робить. Він із самого початку не розумів, навіщо він це робить. Примудрився померти і воскреснути, але його це чомусь не схвилювало, ніби це найприродніша річ у світі. Набув якихось надприродних здібностей, але вони його хвилюють ще менше, ніж факт смерті. Натомість марить драконами, польотами, вітром, настроєм Міста, загадковою особистістю вчителя і якимись напівдетективними розслідуваннями.

Може, варто закохатися і все минеться? Чи стане ще гірше?

Де знайти підходящу кандидатуру на роль коханої, щоб перевірити?

Будь-яка нормальна людина в такій обстановці давно здуріла б. Може, саме це і сталося? А чому тоді ніхто не помітив? Хоча, кому тут помічати, половину академії можна сміливо пакувати в гамівну сорочку. Чи для цього світу така поведінка – норма? Хто пояснив би? Не Ярен насправді, пояснення Ярена обмежаться потиличником і побажанням довго жити.

 

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно