Андрій Юрійович Курков - Ключі Марії

і цього хлопця. Те, що вона повернулася, дивним чином заспокоїло Бісмарка. Йому ще більше захотілося її побачити. Ну хоча б, щоб переконатися в тому, що виглядає вона непогано і що лікування невідомо від якої хвороби їй пішло на користь. Може, вона лікувалася від дивного стану, що викликав нещодавно в Олега ранковий напад паніки? Хоча, здається, розповідаючи про «хибне материнство», вона казала, що це стан, а не хвороба! І ще казала, що цей стан не лікується!

Розділ 42

Львів, червень 1941. Полковник Ваврик «вивалює» на професора підземне царство

— Коли Люцифер повстав проти Бога, а Бог у гніві скинув його з неба до пекла, тоді смарагд з корони диявола впав на землю, — промовив Курилас. — Далі ми знаємо, що його підняв і виніс із раю Сет, син праотця Адама. Але тут мусимо прийняти за концепцію, що рай містився на землі.

— Так, на землі, навіть не сумнівайтеся, — засміявся полковник. — Маємо на це неспростовні докази, які ми добули разом із німецькими ученими. Але не відволікаймося. Як ми знаємо, потім з того смарагду було висічено Ґрааль — келих, з якого Ісус пив разом з учнями під час Таємної вечері. Латинська назва келиха «lapis lapsus ex caelus» — «камінь, що впав з небес». До цього келиха Йосиф з Ариматеї зібрав кров з пробитого римським списом Ісуса. Але куди той келих подівся опісля?

— Записки з IV сторіччя повідомляють, що Ґрааль прихопила з собою Марія Магдалина, утікаючи від переслідування, і занесла на терен сьогоднішньої Франції. Далі келих начебто потрапив у руки секти катарів, яку французький король знищив, бо катари дотримувалися давньохристиянського маніхеїзму — не шанували ікон, відкидали культ святих, авторитет Папи Римського і не шанували хрест.

— Все правильно. Це крайній пункт, від якого нам треба танцювати. А однак не лише від нього, бо в записках Ольгерда є згадка про те, що, коли вони покидали Єрусалим, Марія наполягла дорогою заїхати до тієї печери, в якій її було знайдено. Ви звернули на це увагу?

— Мені це не видалося чимось важливим, — знизав плечима Курилас.

— А мені здається, що вона саме там сховала келих і повернулася за ним.

— У рукописі нема згадки про те, що вона щось винесла з печери.

— Бо вона сховала його під плащем! — з тріумфуючим виглядом повідомив полковник. — Вона ж бо й викрала той келих із замку катарів. Адже відомо, що варту підпоїли вином, і зробила це вродлива дівчина.

— І ви гадаєте, що то вона?

— А хто ж іще?

— Отже, вона викрала келих у катарів, повернулася з ним на Святу землю і сховала в печері... А коли з лицарями покидала Єрусалим, забрала його? — запитав Курилас.

— Так. А потім вивезла келих до Києва. Як вам така версія?

— Що ж... вона має право на існування.

— Але справжню еволюцію у пошуках реліквії започаткував молодий професор і полковник SS Отто Ран, який висловив припущення, що катари були німцями. Він написав дві книжки: «Хрестовий похід проти Ґраалю» і «Двір Люцифера». Його дослідження підтримав Альфред Розенберґ, приятель Гітлера і головний ідеолог NSDAP. «Прототип фанатичного SS-івця і расиста, наділеного надприродними властивостями і енциклопедичним знанням, — справжній агент диявола», — так характеризували Рана його колеги. Ран був одним із рідкісних членів SS єврейського походження, але для нашої історії істотним є те, що Ран організував три експедиції до Франції в замок Монсеґюр, де він розраховував знайти Ґрааль або якісь підказки, що стосуються місця його сховку. Монсеґюр був центром катарів. Однак експедиції не принесли очікуваного ефекту, а самого Рана у 1937-му відправили на перевиховання в концтабір начебто за гомосексуалізм, у 1938-му він покидає лави SS, а в березні 1939-го його розстріляли за зраду. Хоча за нашими даними він залишився живим, то був такий спритний план, що мав на меті створення для Рана нової особистості без минулого, а надто пов’язаного працею в SS-Ahnenerbe. Це дозволило йому проникнути в езотеричні кола, які були антагоністами нацистів. Щодо самого Ґраалю, то ми отримали відомість, що його таки відшукав один із підрозділів Аненербе і сховав у замку SS. Але незабаром ми також з’ясували, що це неправда.

— Отже, ваші наукові дослідження тісно пересікаються з дослідженнями, які провадить Аненербе?

— Так. Я, властиво, хотів би створити і в нас подібну інституцію. Бо поки що все відбувається стихійно. І, звісно, я б обов’язково запросив туди вас. Правда, тоді б вас довелося надійно ізолювати, забезпечивши усім необхідним, у секретному містечку. Разом із дружиною, звісно.

Курилас зміряв похмурим поглядом полковника і промовчав. То була б для нього неприємна перспектива. Життя в клітці його жахало. Однак він не сприйняв поважно слова полковника, йому здалося, що той згадкою про інституцію хотів заспокоїти професора, натякнути, що його не знищать після того, як він завершить свої наукові досліди. Хоча ізоляція нічим не краща від смерті.

— Скажіть, — озвався він, — а книжки Рана ви маєте?

— Звичайно! — невідь чого втішився полковник. — Я вам радо їх позичу. Ви ж володієте німецькою?

Полковник підійшов до шафи, вийняв обидві невеликі за розміром книжки і подав професорові. Курилас зазирнув в одну й другу, мовби бажаючи пересвідчитися, чи це саме ті книжки, про які йшла мова, бо палітурки були глухі, без назв. Видно було, що книжки переплели наново. З якою метою? Мабуть, щоб не кидалися стороннім в очі.

— Це, до речі, Ран переконав Гіммлера запросити людей з Тибету, — сказав Ваврик. — Але тут уже мета була інша, тут уже не йшлося про Ґрааль.

— А про що?

— Про те, про що йшлося вченому Джону Сіммсу, який у 1818 році звернувся до Конгресу США, університетів та впливових учених з сенсаційною заявою: «На увесь світ я заявляю, що Земля порожня і заселена зсередини», — полковник зробив павзу, стежачи за тим, який ефект ця вістка зробить на співбесідника, але не помітивши особливого запалу, хотів продовжити, проте Курилас випередив його:

— Гіпотези про існування порожнин усередині планети Земля з’являлися і раніше, їх підтримували Галлей, Франклін, Ліхтенберґ та інші.

— Так, але Сіммс намагався довести, що Земля складається з кількох концентричних сфер з отворами поблизу полюсів. Товщина земної оболонки, за його підрахунками, має 800 миль. Наш академік Обручьов висунув гіпотезу про гігантський метеорит, який урізався в Землю в давні часи і, можливо, прорвав кору планети, створивши порожнину всередині неї. Існує версія, що поверхня Землі може бути внутрішньою оболонкою кулі. Теорія стала відомою як «гіпотеза увігнутої Землі», згідно з якою усі ми живемо на її внутрішній оболонці. Гіпотезу Сіммса розвинув німець Ганс Гербіґер, до речі, приятель Рудольфа Гесса. Він вважав, що земна куля порожня, заселена зсередини, а небесна сфера складається зі згущених газів. Таким чином, небо має свої межі, а сонце і зірки насправді не набагато більші, ніж ми їх бачимо.

— Це ви нарешті підійшли до феномену Аґарті, — пожвавився нарешті професор.

— Власне! Аґарті або ж скандинавський Асґард! Легендарна підземна країна. Давні вчені писали, що