Анатолій Дністровий - Пацики, Анатолій Дністровий

від проколів, які тягнуться вздовж вен рівними ланцюгами. Вікно відчиніть, гаркаю до них. Із холодильника дістаю пляшку кефіру, відкриваю банку полуничного варення, нарізаю кілька скибок батона й несу Маріні. Увечері буде смажена картопля, кажу їй, любиш таке? Вона дякує, бере чайну ложечку, намащує варення на хліб і починає їсти й запивати кефіром. Спостерігаю за Маріною, й вона мені ще більше подобається. Над її верхньою губою від кефіру з'являється тоненька біла смуга, я усміхаюся. Запитливо на мене дивиться. Підсуваюся до неї ближче й погладжую її волосся, Маріна на це не зважає й продовжує наминати. Поївши, вона каже: хочеш меня? Підморгує і виходить у ванну. Залишаюся на ліжку, шокований від такого простого, невимушеного повороту подій.

Маріна повертається з ванної, в кімнаті посилюється запах гарючьки, але ми на нього не зважаємо. Вона дістає зі своєї маленької сумочки презик і кидає мені. «Што угодно, только не в рот». Да, маленька, всьо буде нормально. Маріна гарно цілується, я розпалююся дужче. її непосидючий язичок заповзає в мою ротову порожнину й приємно лоскоче. Да, думаю про себе, Ляні до тебе ще далеко. Тим часом руки Маріни поволі шастають по моєму тілу, я п'янію від її ніжних доторків, одразу видно, що вона має серйозну школу в цих ділах. Подумки порівнюю Ляню з Маріною й переконуюся, що остання таки добра сучка, натомість перша була більш незграбною й ніби поспішала. Втім, коли одягаю презик і Маріна вискакує на мене зверху, я роблю для себе ще одне приємне відкриття, чому мені підриває дах від неї: це все через темп, який вона задає, тримає й котрому я підкорююся. Я просто шокований від цієї тьолки, в мене нема слів, зі мною вперше відбувається таке, це не просто механічне тертя. Кінчаю швидко, з криками, одразу стає за це соромно. Маріна його не випускає, погойдується на мені, зводить ноги докупи й не дає йому вислизнути, наче хоче видавити всі соки. Я дуже швидко дійшов до кондиції, говорю глухо й сором'язливо. Вона лягає мені на груди, погладжує їх правицею і з легкою посмішкою каже, що це буває і що в цьому нема нічого страшного. Не знаю, чи вона говорить правду.

За вікном поволі темніє. До кімнати заглядає Коновал, оголена Маріна неохоче накривається ковдрою. Він каже: ми вже зварили. Добре. Підводжуся, одягаю труси, штани та футболку. Від неприємного запаху в квартирі злегка болить голова. Ще цього бракувало. Поки ми з Маріною приходимо на кухню, тьолка Коновала сидить на табуретці вбита, голову підпирає правою рукою і втикає. Коновал підходить і їй у зуби встромляє запалену цигарку. Вона ліниво затягується й продовжує втикати. Може, спробуєш? — каже Коновал, вийшло непогано, півкубишки тобі буде. Я відмовляюся й ставлю на камфорку чайник. Какая вонь, незадоволено кидає Маріна й ховає носа в долоню. Хлопни мене, звертається до мене Коновал і простягає двохкубовий баян. Готуюся. Почекай, я спочатку анігдот розкажу, сьодні в пацанів почув, регоче Коновал. Ну, смикаю його, говори. Карочє, нарешті розповідає Коновал, іде Шварцнєгєр пустелею, бачить — сто мужиків яму копають, а ви шо тут, мутанти, робите? — питає він, яму копаємо, кажуть мужики, ану пішли нахуй звідси! — кричить Шварц, мужики — бац! — і розбіглися. Тихо, шепоче вбита тьолка Коновала, ви шо, гоніте? Так вот, продовжує Коновал, іде Шварц далі пустелею, бачить — п'ятдесят мужиків яму копають, ви шо тут робите? — запитує в них Шварц, яму копаємо, відповідають мужики, а ну пішли нахуй звідси! — кричить на них Шварц, мужики — бац! — і розбіглися. Маріна тихо сміється, але мені зовсім не смішно, бо голова з кожною хвилиною розколюється дужче. Так вот, не вгамовується Коновал, іде далі Шварц пустелею… Ви можете заткнутися, розплющує каламутні очі його тьолка, але Коновал на неї не звертає увагу, карочє, каже він, бачить Шварц — Брюс Лі яму копає, ти шо тут робиш? — питає в нього Шварц, пішов нахуй! — кричить до нього Брюс, а, а я думав ти яму копаєш, каже ображений Шварц. Пауза. Ну шо? — запитує Коновал, але моя голова так розколюється, що навіть не можу нічого відповісти. За моєю спиною Маріна лахає, наче обкурена.

Здивовано на неї дивлюся й злегка усміхаюся. Коновал перетискає ліву руку й активно її розминає, аби виступили вени. Бере машину й повільно проколює тоненькою голкою шкіру, під якою видніється синюватий струмок вени. Обережно забираю баян, аби взяти «контроль». Тільки не спіши, смикається Коновал на стільці, не спіши, легенько, на себе, так, так, всьо! Повільно запускаю в його завмерлу руку перемішаний із кров'ю атом. Маріна мовчки спостерігає за нами й курить. Я прикурюю від її цигарки, передаю Коновалу. Він стискає її губами й затягується, від чого цигарка підіймається вгору. Як мене кочегарить, говорить із опущеною головою. Котра година? — глухим голосом запитує тьол–ка Коновала. Пізно, відповідаю їй, вона втикає й більше нічого не запитує. Коновал просить дати їм на дорогу води. Порпаюся в комірчині, знаходжу літрову пляшку з–під молока, полощу її всередині від павутиння й набираю холодної води. Хочу, щоб вони швидше звалили. На щастя, через хвилин двадцять Коновал зі своєю тьолкою диміють. Він мені нагадує, що скоро поїдемо в Савине село, відтягнемося по повній. Да, да, погоджуюся з ним, аби швидше розпрощатися. Вони звалюють. А я відрізаю скибку від батона, ламаю навпіл, одягаю на виделку й довго тримаю над вогнем, поки цей шмат не обвуглюється. Із запеченого хліба тягнеться струмок диму, я ходжу з ним по кімнатах, аби бодай таким чином перебити неприємний запах, що залишився після цієї біди.

— Тебе очень плохо?

— Да, дуже погано, — намагаюся відповідати бадьоро. Маріна тулиться до мене, гладить по голові, наче я велетенський пухнастий кіт. Відкриває сумочку й дістає цитрамон, дає мені таблетку, з кухні приносить у чашці воду.

— Через полчаса тебе будет лучше, — дивиться співчутливим поглядом. Ніяк не розумію, чьо вона така добра. Маріна не відводить очей. Почуваюся незручно, мабуть, до неї нада шось говорити, аби не подумала, що живе з повним доходом.

— У вас там… всі такі красиві? — торкаюся пальцями її обличчя. Вона оживає, з'являється ледь помітна усмішка, цілує мою руку й