Борис Левандовський - Байки проти ночі

донеслися приглушені квапливі кроки, відчинилися невидимі двері… і над ним схилилося стривожене обличчя лисого старого Леонтія.

— Ви?! — закричав Макс.

— Хлопчику… Ти повернувся, — пробурмотів той, ніби не вірив своїм очам. — Ти знайшов вихід.

— Який іще вихід? Що відбувається? — Макс засмикався в кріслі, намагаючись звільнитися. — Розв’яжіть мене!

— Ти був Там і зумів знайти Вихід, — знову мовив лисий, вражено відступаючи від нього. — Я думав, що ніколи не дізнаюся… Думав, він мені бреше!

— Досить! — заволав Макс. — Чого вам треба? Навіщо ви це зробили?

— Тсс-с… — Леонтій приклав вказівного пальця до губ. — Не треба кричати. Якщо ти відповіси на всі мої запитання, я тебе відпущу. Бо ти перший, хто зумів знайти Вихід.

Перший? Що означає перший?

— Де я? — запитав Макс, відмовляючись вірити в те, що відбувалося, але вже майже знаючи відповідь.

— У мене вдома.

— Як? Як я знову тут опинився?

— Знову… — мовив лисий, наче в цьому слові полягав якийсь таємничий зміст. — Знову… Тобі здалося, що ти кудись ішов?

Макс оторопів. Отже, весь цей час він провів у квартирі лисого? А як же все інше — повернення додому, всі його пригоди, зустріч з Мироном, Шумен? Блідий Незнайомець, зрештою? Але, якщо нічого цього не було, то звідкіля в нього свіжі подряпини на руці, що кровоточать?

— Ти маєш мені все розповісти, — старий нахилився до самого обличчя Макса. — Я хочу знати, що там — по той бік.

У нього були очі безумця, наповнені масним блиском одержимості й нетерпіння. Дивлячись у них, Макс зрозумів, що лисий ладен піти на все, щоб домогтися свого. Але, з іншого боку, віддати те, чого хотів він, означало єдине — ніколи не вирватися з його квартири. Навряд чи лисий дозволив би йому це, навіть якщо б Макс повірив в обіцяну волю в обмін на відповіді на всі запитання.

— Ні, — сказав Макс, водночас скулюючись від страху, оскільки розумів, що цілком перебуває під владою лисого божевільного. — Я нічого не скажу, доки ви мене не розв’яжете.

— Та ну? — щиросердечно засміявся Леонтій. — У мене є багато способів зробити з тебе базіку, якого світ не бачив. Дуже багато, і якщо ти мене змусиш, я ними обов'язково скористаюся.

— Ні!

— Ну й дурень, — сказав Леонтій, випроставшись. — Я міг би справді тебе відпустити, трішечки підпсувавши пам’ять, навіщо мені ризикувати зайвий раз. Але тепер точно не зроблю цього. Не люблю впертих дітей.

Він зайшов Максові за спину.

— А поки можеш посидіти й подумати. У нас багато часу, — після цього двері за кріслом зачинилися.

Зворотний хід

Якщо лисий старий і був якимсь невизнаним генієм, який з’їхав з глузду, то Макса це анітрошки не тішило. Але спершу треба в усьому розібратися.

Виходило наступне. За допомогою якогось препарату йому вдалося ввести Макса в особливий стан, перебуваючи в якому той був замкненим… де? Ну так, у власній підсвідомості — про це Макс здогадався вже давно. Тільки «замкнений» у трохи іншому сенсі, ніж він думав раніше. Весь час він перебував у квартирі лисого; той перетягнув його до іншої кімнати, коли невідомий препарат почав діяти.

Очевидно, метою Леонтія було з’ясувати, що знаходиться по той бік свідомості. Він міг спостерігати за ним постійно, відходячи лише час від часу в інших справах. Реакції Макса мали переконати старого, що Там життя піддослідного продовжується на уявному рівні, майже настільки ж реальному, як за звичайних умов. «У принципі, — подумав Макс, — це логічно. Навколишній світ сприймається органами чуття, що передають сигнали роздратування в цей диво-комп’ютер — наш мозок, де й відбувається найголовніше: ми бачимо, чуємо й так далі», — Макс пам’ятав це ще зі школи. Але лисий, мабуть, замкнув його свідомість саму на собі. Тому й не існувало ніякої різниці між тим, що відбувається в реальному житті й у його свідомості. Це й стало його реальністю. Макс подивився на свою ліву руку. Кров на подряпинах уже запеклася, але рука відчутно боліла.

Біля крісла, крім пластикового відра, куди спускалася трубка катетера (бідний Хуліо!), він помітив край невеликого столика, на якому стояв графин з водою. Хоч як Макс намагався викрутити голову, більше нічого розгледіти не міг. Однак і так було ясно, що лисий його напував, можливо, за допомогою лійки або через трубку. Але про їжу точно забув подбати, і Макс тепер відчував сильний голод. Напевно, його відгомін проник навіть Туди, особливо під кінець, коли він ніяк не міг угамувати свій потяг до їжі.

Зважаючи на все, Макс провів тут уже досить тривалий час. Він почав ворушитися в кріслі, щоб відновити кровообіг у занімілих сідницях, та й спину теж добряче ломило від довгого перебування в сидячій позі, хоча Макс і міг спертися об спинку крісла. Якщо плин часу Там і Тут був приблизно однаковий, виходило, він перебуває тут не менше доби, а можливо, і довше. Швидше, саме довше.

Макс напружив руки, перевіряючи