Хендрік Грун - Таємний щоденник Хендріка Груна віком 83 1/4 роки

п’ять хвилин мусили сісти перепочити на лавці, яку так люб’язно надала міська рада. Сяяло сонце. Після звичних веселощів ми спіймали себе на тому, що почали обговорювати більш особисті питання. Вона розповіла, що нещодавно «почала втрачати здоровий глузд» і буквально, й образно.

«Я вміло це приховую, проте одного дня вже не зможу цього робити, а тому почуваюся дуже беззахисною. От, наприклад, я раптом отямлююся в ліфті, хоча й гадки не маю, як там опинилася чи куди прямую».

Мені справді забракло слів. Ми трохи посиділи мовчки, а потім я припустив, що їй би треба було сходити до свого лікаря і пройти тест на Альцгеймера. А ще сказав, що кожного разу, коли вона спантеличена, може знайти допомогу в тих, кому довіряє. І вони підкажуть їй як діяти далі.

«Грітьє, можеш прийти й постукати в мої двері, коли забажаєш. Я радо допоможу тобі чим зможу».

Грітьє — це втілення доброти, хоча при цьому вона дещо замкнена і стримана. Я здивований, що вона довірилася мені. А ще гордий від того. І опечалений. Одним словом, нелегко мені було з усією цією гамою почуттів.

Схоже, Еферту трохи покращало. У фізіотерапевта він викладається на повну, що головним чином видно з того, як часто він лається, коли виконує вправи. Одного дня коли Еферт саме збирався стати на бігову доріжку, один із помічників влаштував цілу виставу, жартівливо протираючи очі. У відповідь Еферт заткнув собі рота величезним клаптем тканини.

Неділя, 2 червня

Кепська видалася в мене ніч — думав про розмову з Грітьє. Усе вказує на Альцгеймера. Сьогодні вранці я запитав її, чи говорила вона про це ще комусь. Ні, не говорила.

— Навіть своєму лікарю?

— Ні, він неприємний тип.

— Не проти, якщо я спитаю поради в інших?

Їй потрібно трохи часу, аби все обміркувати.

Я трохи порився в Інтернеті. У Нідерландах страждають від недоумства 250 000 людей. Альцгеймер — найпоширеніший тип. Ваші шанси — один до п’яти. І, що вже доволі тривожно, в середньому ви проживете ще вісім років.

Звісно ж, зі смертями ми й без цього добре тут знаємося. Чимало тутешніх старих починають втрачати клепку. Але є такі, котрі втрачають її значно завзятіше. Аж доки в старій макітрі не лишиться лише безладна купа обірваних кінців. Якщо пощастить, це буде радісна гурма, якщо ні — страхітлива чи агресивна. На щастя, серед нас немає свідків завершення останньої стадії дезінтеграції, бо до того часу бідолах переводять на «інший бік» — у замкнені палати. Коли люди починають хлебтати суп руками чи кидатися власним лайном — їх неминуче переводять.

Не хочу бачити, як подібне трапиться і з Грітьє.

Понеділок, 3 червня

Правління розіслало всім мешканцям листа, де зазначалося, що догляд у цій та інших установах підлягає «модернізації». Коли керівництво починає використовувати оте слово, краще бути на сторожі: «модернізація» означає скорочення бюджету та реорганізацію.

З листа: «Модернізація, зрештою, призведе до покращення якості».

Так-так. Єдине, що пропустили — це обіцянку «повернути владу народу». Схоже, спеціаліст компанії із зв’язків з громадськістю залишив чимало лестощів просто на столі.

Наш Прем’єр-міністр Марк Рютте[53] також обіцяв повернути владу народу. Чи помітили ви якісь зміни?

Навіть попри те, що ніхто так і не зумів виділити з листа Правління щось конкретне, думки розділилися. Для декого ми заледве не котимося у пекло, в той час як інші, прочитавши те саме, побачили рай на горизонті. Для старих людей таке характерно.

Зрозуміло лише одне: коли все сказано й зроблено, планування та реорганізація неминуче сприятимуть зростанню зарплатні Директорів Правління.

Вівторок, 4 червня

Мені от цікаво, як там справи в першого в Нідерландах анархістського будинку для людей похилого віку? Маю на увазі будинок догляду «Де Ґовен», що у селищі Ондердендам у провінції Ґронінґен. Два роки тому було вирішено провести експеримент і скасувати всі правила й інструкції. Ну, чи майже всі. Знаючи середньостатичних пенсіонерів, побоююся, що така свобода означала би вбивства, каліцтва та щоденне бінґо.

Директорка «Де Ґовен» хотіла поглянути, чи будуть її колеги та мешканці щасливішими у світі без правил. Експеримент «Догляд без інструкцій» проводили вчені Ґронінґенського університету. Я шукав онлайн, проте не зміг знайти жодної згадки про результати експерименту.

На такі думки мене наштовхнуло нове, щойно запроваджене тут правило: у кімнатах можна використовувати лише енергозберігальні електричні лампочки. Причина: навколишнє середовище і все таке.

Я ходив до будинку нашого юриста Віктора, аби поглянути на проект запиту на дозвіл побачити правила й інструкції нашого закладу. Усе звучало дуже по-юридичному, настільки по-юридичному, що я ані бельмеса не второпав. Це вселяло впевненість. Прикро, що зі мною не було Еф’є, бо в неї око гостріше. Їй стало зле.

Хоча була ще тільки друга