Валентина Іванівна Коляда - Пригоди Романа та його друзів на Дріоді

Сам же сер чомусь саме сьогодні був зовсім без настрою. Він тихо сидів скраю та сумними очима спостерігав за танцями. Нарешті Заріна, не витримавши його болісного та збентеженого погляду малої ображеної дитини, взявши Харольда попід руку, підійшла до свого названого батька і, всівшись поруч, запитала:

— Наш другий таточко почувається зле, чи нам тільки так здається?

Та сер тільки тяжко зітхнув, втупившись у підлогу.

— Ви ж мене знаєте. Не відчеплюсь, поки не скажете, у чому причина вашого, цілий день сьогодні поганого настрою, — не вгавала Заріна, пальцем піднімаючи за підборіддя голову господаря замку та заглядаючи йому у вічі. І раптом у спокійних та ясних очах чоловіка щось зблиснуло. Солона сльоза, лишивши по собі вузьку та довгу мокру стежку, побігла по щоці, зависнувши на одній з волосинок погано поголеного вранці обличчя, і сер Джонатан знову опустив голову, голосно шморгнувши носом.

— То у чому ж причина? Що сталось? Може, вас хто чим образив? А чи, часом, не захворіли?

Чорні очі Заріни розширились від лихої думки, що темною хмарою промайнула у її чарівній голівці. Але сер тільки заперечливо похитав головою.

— То що ж діється?

Побачивши справді щире зацікавлення дівчини у його поганому настрої, чоловік таки поманив пальцем, щоб вона нахилилась ближче та підставила ніжне рожеве вушко і щось у нього прошепотів.

— Отакої! — відразу ж помітно заспокоїлась Заріна та засміялась. — Чому ж ви раніше не зізнались? Відгуляли би два весілля в один день. А знайти підходящу наречену проблем би не виникло. Сама берусь бути свахою.

Виявляється, серу було сумно, бо всі знайшли собі пару, і тільки він залишається один. Ось і його підопічна виходить заміж і, певне, потім покине замок, що став їй рідною домівкою. А він весь час сам та й сам. І не буде кому зігріти його серце під час нудних затяжних осінніх дощів та довгими зимовими вечорами.

— Та й хочеться господині у замку, але такої — справжньої! Хай навіть без титулу, щоб тільки була гарна, розумна, працьовита і мала добре серце. Більш нічого мені від неї не треба. Щоб любила мене такого, який я є. А я слухатимусь її в усьому та шануватиму до самої смерті, — закінчив свою сповідь сер Джонатан, коли Заріна з Харольдом запросили нещасного чоловіка пройти у маленьку затишну кімнату і все детально розповісти.

— Ніхто не взнає про нашу розмову, — запевнила дівчина чоловіка, лагідно гладячи по ледь тремтячій від хвилювання руці.

Знаючи сором’язливий характер сера Джонатана, прихильна до нього Заріна зі щирою відкритою душею, трохи подумавши, і справді вирішила підшукати господарю замку хорошу пару. А що знайде, сумнівів у тому не мала, бо вміла роздивитись людину наскрізь з першого погляду.

Тому почала його заспокоювати теплими ніжними словами і через кілька хвилин очі засмученого сера засяяли, а любляча усмішка торкнулась його уст. Чоловік зловив руку дівчини та лагідно притис її до своєї щоки.

— Дякую тобі, моя добра дитино. Хай Творець ніколи не зводить з тебе свого ока. Ти вселила в моє серце надію, що я не залишусь один, як старий всохлий кущ посеред холодних степів.

Помалу наступала ніч, і в низько навислому над замком, темно-синьому небі засяяла срібна розсип миготливих зірок. Повівав легенький теплий вітерець, приносячи пахощі польових квітів. Десь спросоння закричала болотна птаха, а потім все завмерло, оповите заколисуючим тихим шумом нічного лісу.

Тільки у замку все ніяк не могли вгамуватись. Всі були добряче втомлені — молоді, гості і навіть музиканти починали дрімати, спершись на свої інструменти. Та кілька надміру захмелілих гостей то вимагали принести їм ще вина чи елю, то, грюкаючи по столі, будили музикантів і примушували їх грати все нові та нові пісні, на що ті, міряючи гульвіс сердитими похмурими поглядами, спроквола починали мелодію, спотикаючись на кожній другій ноті.

Коли всім вже це добряче набридло, почали думати, як їх заспокоїти. Одні пропонували принести міцнішого вина, щоб вони, випивши його, тут-таки і поснули, другі кричали, що з гостями так не чинять, і варто почати з цими чоловіками перемовини. Спробували обидва способи, та ніщо не допомагало. Від вина молодики ставали ще агресивнішими, а на умовляння кричали, що не заспокояться, бо оркестр мусить грати до самісінького ранку. А те, що за таку музику доведеться платити подвійну ціну, їх не обходить. Вони приїхали з такої далечі, щоб гуляти, допоки вистачить сил та снаги і ніщо не зіб’є їх з цього шляху.

Врешті про катавасію прочула Заріна, що вже пішла з Харольдом у їхні покої. Про ситуацію розповів їй розлючений Гунжі, бо навіть астрологу урвався терпець. Сер Джонатан давно спав, а йому доводилось сидіти побіля гульвіс та, зібравши в кулак весь запас терпіння і дивлячись в каламутні очі та червоні обличчя, на йдучому від яких жарі можна було засмажити яєчню, ще й підбираючи слова, заспокоювати знахабнілих гостей.

Дівчина спустилась разом з батьком до банкетної зали та, підійшовши до бешкетників, почала пильно вдивлятись кожному з них у вічі. Чоловіки по черзі опускали голови і тверезіли за лічені секунди, що було зовсім незрозуміло, враховуючи кількість спиртного, яке булькало у їхніх шлунках. А далі і зовсім почалася дивовижа. Один за одним, як по команді, вони почали виходити з зали та підніматись до своїх кімнат.

Занімілі