Олена Герасим'юк - Розстрільний календар

Овсієнко Василь. Олекса Тихий. Справжній донецький українець // Історична правда: [Інтернет-ресурс]. — 2012. — 3 лютого. Режим доступу: https://goo.gl/lwqHJ8

Файзулін Ярослав, Гінда Володимир. Україна у вогні минулого століття. Постаті. Факти. Версії. —— Х.: КСД, 2015.

Фонд пам’яті Олекси Тихого (життєпис, твори, фото, спогади, документи)? [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/MTBw9d

6 травня 1986 року в Москві у прес-центрі МЗС СРСР проведена перша прес-конференція у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС. Тим часом у Києві стартувала 39-та Велогонка Миру

Радянські ЗМІ давали лише коротку інформацію про Чорнобильську трагедію, наражаючи на небезпеку мільйони мирних громадян. Тим часом в ураженому радіацією Києві тривали травневі гуляння. 6 травня розпочалась міжнародна Велогонка Миру, у якій взяли участь збірні велосипедистів СРСР, Болгарії, Куби, Монголії, НДР, Польщі, Сирії, Угорщини, Франції, Чехословаччини. Як сумно жартували кияни, це була велогонка «мирного» атому.

Спортсмени, налякані уривчастою інформацією про вибух на атомній станції, відмовлялись брати участь у вілогонці. Для прикладу, у 1985 році на подібний захід було зареєстровано 129 осіб, а у чорнобильському 1986-му — лише 64: переважно ті, хто не міг відмовитись через політичний тиск. Киянин Леонід Чернов згадував, як сидів у кафе і «лікувався» з друзями червоним вином (до речі, після Чорнобиля боротьбу з алкоголем було послаблено), аж раптом пішов дощ: «Радіаційний дощ, напевно. Ми були під накриттям, нам було однаково. А гонщики похапали велосипеди і побігли ховатись у під’їзди!»

Тим часом люди, які отримали хоч якісь відомості про катастрофу, тікали з Києва. Мирні мешканці штурмували вокзали та автостанції. В аеропорті «Бориспіль» натовп зумів прорвати кільце військової охорони та кордон з авто і вибігти на злітну смугу з вимогою про евакуацію. Замісник голови аеропорту Микола Чебикін згадував, що особисто вмовляв людей перейти в резервну зону і дочекатись вильоту.

Саркофаг над ураженим реактором почали будувати восени того самого року.

Джерела

25 лет Чернобылю: дневник катастрофы // Сегодня. — 2011. — 26 апреля. Режим доступу: https://goo.gl/Wi6Lj0

Пындык Андрей. Пусть живет КПСС на Чернобыльской АЭС: соцсети обсуждают годовщину трагедии. Блогеры делятся воспоминаниями о произошедшей ровно 30 лет назад Чернобыльской катастрофе // Апостроф. — 2016. — 26 апреля. Режим доступу: https://goo.gl/4LhXEM

Тарасов Арсений. Чернобыль: видимо-невидимо. Режим доступу: https://goo.gl/wvyglF

6 травня 1952 року заарештована письменниця Рива Балясна

Під час Другої світової війни тисячі євреїв Буковини та Бесарабії потрапили в табори, багато людей загинуло. Після 1944 року частина тих, хто вижив, повернулась додому. Однак це не врятувало їх, багато хто зазнав нових бід. Частину людей насильно висилали на Донбас та до Сибіру, багатьох мобілізували до Радянської армії. Діти, чиїх батьків вислали, були кинуті напризволяще. Хтось, намагаючись врятуватись, тікав до Румунії, кордон з якою був відкритий, хтось зникав у невідомому напрямку.

Письменники Рива Балясна і Нафталі Серф-Кон зібрали факти переслідувань євреїв та надіслали документи до Москви, до Єврейського антифашистського комітету. Члени комітету відповіли Балясній і попросили уточнити кількість постраждалих. У матеріалах кримінальної справи зазначено, що Рива і голова обвиконкому «пришли к выводу, что таких сведений не положено и не нужно давать».

У 1949 році представники Чернівецького обкому та міськкому КП(б)У, Чернівецького обласного комітету профспілок та Чернівецької міськради склали «Заключение по т. н. «Отчету о поездке в гор. Черновцы» бывшего еврейского писателя Нафтали Серф-Кона». Було визнано, що близько 60 тисяч євреїв, мотивовані равинами та релігійними общинами, залишили місто та переїхали до Палестини. Того самого року Єврейський антифашистський комітет ліквідували. Його діячи були заарештовані, а документи — знищені.

Проте Балясна не покинула розслідування. Вона була заарештована у 1952 році в Чернівцях, де збирала факти про переслідування євреїв. Звинувачення було неоригінальним — участь у контрреволюційній єврейській націоналістичній діяльності. Під час слідства Рива Балясна тяжко захворіла. Попри це рішенням Особливої наради від 23 серпня 1952 року її засудили на 10 років концтаборів.

Відбувати покарання письменницю направили до табору Інта біля Воркути. Просто з потягу на ношах її перенесли до тюремної лікарні. Понад чотири роки письменницю утримували у табірному пункті для в’язнів-інвалідів.

На початку 1956 року після перегляду справи Рива Балясна була звільнена і реабілітована за відсутністю складу злочину.

Джерела

З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. — Вип. І / Упоряд. О. Мусієнко. — К.: Рад. письменник, 1991. Режим доступу: https://goo.gl/4Y9KqN

Рива Балясна. «Що без народу я й поезія моя?..» Режим доступу: https://goo.gl/OVI5qs

Репрессированные еврейские писатели Украины (документы архивно-следственных дел и материалы из частных архивов). Режим доступу: https://goo.gl/3sKgtE

7 травня 1941 року у Дрогобичі відбувся показовий судовий процес над 62 членами ОУН

Під час першої радянської окупації Західної України НКВС серед найперших завдань мав знищити український визвольний рух. Для того щоб залякати українців і змусити припинити боротьбу, навіть провели показові судові процеси. Це вже не кажучи про безпідставні арешти, депортації та повсюдне насильство.

Було проведено чотири гучні показові процеси: два у Львові та два у Дрогобичі. У Львові відбулись «Процес першої Крайової екзекутиви» (29 жовтня 1940 року) та «Процес 59-ти» (15—19 січня 1941 року). У Дрогобичі мали місце «Процес 62-х» (7 травня 1941 року) та «Процес 39-ти» (12—13 травня 1941 року).

7 травня 1941 року за вироком суду 30 осіб було засуджено до смертної кари, 24 — до 10 років позбавлення волі, справи решти вісьмох відправили на додаткове розслідування.

Згодом президія Верховної Ради СРСР пом’якшила вироки — до найвищої міри покарання було засуджено 26 підсудних (чотирьом в’язням, серед яких троє жінок, зберегли життя), 13 арештантам підтвердили 10-річні вироки, а 19 осіб засудили на терміни від 7 до 8,5 року.

Джерела

В’ятрович Володимир. Пам’ятаємо. Режим доступу: https://goo.gl/P7oovE

Галів Микола. Місто Дрогобич в умовах утвердження Радянської влади (1939—1941 рр.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. — 2008. — Вип. 17. Режим доступу: https://goo.gl/QwB0s5

Історія в’язниці. Радянський період 1939—1941 рр. // Тюрма на Лонцького. Національний музей-меморіал жертв окупаційних режимів: [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://goo.gl/15w5qf

Пагіря Олександр. Діяльність ОУН та УПА на Наддніпрянській