Ахмед Салман Рушді - Лука і вогонь життя

— То палахкотить Вогонь Життя, — тихо заревів ведмідь Собака собаці Ведмедю на вухо. — Такий собі простий будиночок в кінці такої ґрандіозної подорожі; але як близько ми були до мети, як жаль…

Тут його різко перебив собака Ведмідь.

— Навіть не думай, — гавкнув він, — таке мені казати. — Але глибоко в душі він був з ним згоден.

Почався суд.

— , — заревів Верховний бог Ра, який, здається, узяв на себе керівництво ходом суду.

— Маат[7]! — заревів натовп богів йому у відповідь, точніше кажучи, заревіли, заволали, защебетали, засичали, залежно від того, якими вони були богами.

—                  — кричав Ра.

— Маат було зруйновано, і тепер треба її відновити, — підтакувала божественна юрба.

—          — ревів Ра.

— Ми відновимо Маат.

— Що таке Маат? — запитав Лука білку Рататат.

— Хм, — почала Ратата, піднявши брови й крутячи по-професорськи свої вуса.

— Ну, це — божественна музика Всесвіту — о так! — побудова Світу, природа Часу, основа всіх Сил, а їхнє порушення — це злочин…

— Коротше можеш? — попросив Лука.

— Гаразд, — сказала Рататат дещо розчаровано. — Ну, словом, Ра каже, що оскільки було порушено порядок, то тепер над порушниками необхідно вчинити акт правосуддя.

І тут Лука відчув, як його охопило якесь невимовне роздратування. Як тільки сміє ця ватага «колишніх» його судити? Хто вони такі, аби йому вказувати, що він не повинен був рятувати татове життя? Саме цієї миті йому на очі потрапили арештанти — улюблений собака з ведмедем та вірні перетворювачки, а їхній вигляд лишень додавав до його роздратування. «А ці надприродні пенсіонери таки нахабніють, — подумав він. — Я ще їм покажу, хто є хто».

—     — ревів Верховний бог Ра,