Джон Гришем - Острів Каміно

Оскар відвернувся й поклав п’ятірку в касу, помітивши, що його руки тремтять. Він відрахував кілька монет і поклав їх на прилавок.

— Сімдесят центів,— видавив із себе він.— Ви заходили сюди вчора, чи не так?

— І позавчора теж.

Оскар озирнувся навколо — нікого не було,— а тоді позирнув на маленьку камеру спостереження зверху, націлену на касу.

— Про камеру можеш забути,— тихо промовив Денні.— Я минулої ночі її вимкнув — як і ту, що у твоєму кабінеті.

Оскар глибоко зітхнув, різко опустивши плечі. Після кількох місяців недосипання, життя в страху й здригань від кожного шурхоту сталося те, чого він так боявся.

— Ви з поліції? — запитав низьким тремтячим голосом.

— Ні. Я останнім часом, як і ти, намагаюся триматися від неї подалі.

— Чого ви хочете?

— Рукописи. Усі п’ять.

— Гадки не маю, про що ви.

— Та невже? Я розраховував почути щось оригінальніше.

— Ідіть звідси!— прошипів Оскар, намагаючись звучати якомога рішучіше.

— Я піду — і повернуся о шостій, коли ти зачиняєшся. Ти замкнеш двері, й ми пройдемо у твій кабінет, щоб трохи побалакати. Дуже раджу тобі не робити дурниць. Тікати тобі нікуди, і виручити тебе ніхто не зможе. Ми за тобою стежимо.

Забравши здачу й книгу, Денні вийшов із магазину.

За годину по тому адвокат на ім’я Рон Джазік зайшов у ліфт у федеральній будівлі в Трентоні, штат Нью-Джерсі, і натиснув кнопку першого поверху. Останньої миті крізь двері вскочив незнайомець і натиснув кнопку третього поверху. Тільки-но двері ліфта зачинилися й вони лишилися наодинці, незнайомець запитав:

— Ви адвокат Джеррі Стінґардена, чи не так? За призначенням суду?

— А ви ще хто такий?— роздратовано відгукнувся той.

Умить незнайомець заліпив Джазіку такого ляпаса, що з того злетіли окуляри. Здушивши його горло залізною хваткою, він зі стуком приткнув його голову до задньої стінки ліфта.

— Не говори так зі мною. Передай своєму клієнту: одне зайве слово агентам ФБР — і дехто постраждає. Ми знаємо, де живе його мати — і де твоя.

Очі Джазіка вилазили з орбіт. Випустивши портфель, він схопив незнайомця за руку, але той лише сильніше здавив його горлянку. Джазіку було вже майже шістдесят, і він був у кепській формі. Його противник із залізною хваткою був принаймні років на двадцять молодший і, як здавалося тієї миті, неймовірно сильний.

— Я ясно висловлююсь?— прогарчав він.— Ти зрозумів?

Ліфт зупинився на третьому поверсі, і, коли двері відчинилися, незнайомець відпустив Джазіка й штовхнув його в куток, де той упав на коліна, а тоді пройшов повз нього й вийшов із ліфта так, ніби нічого й не сталося. Біля ліфта нікого не було, і Джазік, хутко підвівшись, знайшов окуляри, підняв свій портфель і став міркувати про можливі варіанти. Щелепа нила, у вухах дзвеніло, і першим його бажанням було подзвонити в поліцію й повідомити про напад. У фойє чергували федеральні маршали, і він міг би дочекатися там із ними появи нападника. Проте спускаючись на ліфті вниз, він вирішив спочатку добре все зважити. Приїхавши на перший поверх, він уже встиг відновити дихання. Зайшовши у вбиральню, Джазік плеснув водою собі в обличчя й поглянув на себе в дзеркалі. Правий бік обличчя був яскраво-червоний, але не опух.

Ляпас був оглушним і болючим. Відчувши в роті щось тепле, Джазік сплюнув кров у раковину.

Останнього разу з Джеррі Стінґарденом він спілкувався місяць тому. Їм не було чого обговорювати. Їхні зустрічі завжди були стислі, бо Джеррі не волів нічого казати. Незнайомцеві, який щойно вдарив Джазіка й погрожував йому, не було про що турбуватися.

За кілька хвилин шоста Денні повернувся в книжкову крамницю, де за передньою стійкою на нього знервовано чекав Оскар. Продавчиня вже пішла, і покупців теж не було. Не кажучи ні слова, Денні перегорнув на скляних дверях табличку з написом «Зачинено», замкнув двері й вимкнув світло. Вони піднялися сходами в маленький захаращений кабінет, де Оскар полюбляв відсиджуватись, поки на касі працював хтось із його працівників. Сівши за стіл, він жестом указав Денні на єдиний стілець, не завалений журналами.

Денні сів і заговорив:

— Не гаятимемо часу, Оскаре. Я знаю, що ти купив рукописи за півмільйона баксів, переказавши гроші на багамський рахунок, із якого гроші було перераховано на інший рахунок, панамський, з якого я й зняв цю суму — звісно, мінус відсоток для нашого посередника.

— Отже,